Проблема взаємозв’язку традицій і новаторства в технологіях соціальної роботи в україні

Актуальність доповіді обумовлена важливим значення процесу новаторства як у суспільному розвитку, так і в технологіях соціальної роботи. Теоретичне розкриття питання новаторства та узагальнення його практичного досвіду в технологіях соціальної роботи дозволяє виділити важливі аспекти проблеми новаторства та сформулювати їхні шляхи вирішення.

Основними передумовами необхідності процесу новаторства в технологіях соціальної роботи є незадоволення суспільних потреб, які породжують виникнення соціальних проблем у житті суспільства, що неможливо повністю вирішити за допомогою вже існуючих технологій, тобто необхідним стає питання о створенні нових і оновленні традиційних технологій соціальної роботи.

Вивченням аспектів питання взаємозв’язку традицій і новаторства займалися багато вчених, так, наприклад І.В. Суханов розглядає традиції в контексті обов’язкових цінностей для життя кожного народу [4, 54]; В.І. Воловик розкриває процес новаторства в діяльністному аспекті [1, 26]; В.М. Каіров вивчає традиції і новаторство як форму руху соціуму в майбутнє [3, 73]; А.А. Зінченко вивчає новаторство як процес який спрямований на виникнення нової ідеї [2, 12]. Отже, спираючись на наукові погляди вчених, можемо зазначити, що питання взаємозв’язку традицій і новаторства дуже широке, і не можливо повністю його вивчити, тому кожен автор при розробці цього питання опирається на певний аспект.

У технологіях соціальної роботи кожен випадок, кожна проблема й ситуація є унікальною, звідси випливає потреба індивідуального вирішення цих проблем, це унеможливлює прописати кожен випадок у теорії, тобто використовуючи в практиці ту або іншу технологію, соціальний працівник повинен спиратися на свій творчий потенціал. Творчість є головним структурним елементом новаторства, саме цей компонент спрямовує новаторську діяльність на виробництво нового. Звідси виходить той факт: щоб бути суб’єктом новаторської діяльності, необхідно ці якості розвивати ще на ранніх етапах онтогенезу, використовувати вправи які спрямовані на розвиток творчості, а саме це формування креативного мислення, творчої уяви та сприйняття. Рівень розвитку цих психічних процесів впливає на ступінь розвиненості творчого потенціалу.

Підготовка суб’єктів новаторської діяльності у свою чергу в більшій мірі залежить від розвитку інноваційної культури, яка представляє собою систему знань, умінь і навичок спрямованих на створення нового, комплексного впровадження й всебічного засвоєння нововведень у різних сферах людської життєдіяльності. Важливим є збереження динамічної єдності традиційного й новаторського в інноваційній системі. Інакше кажучи, на нашу думку, інноваційна культура – це діяльність спрямована на збереження традицій і успішне вміння подолати перешкоди на шляху створення новацій. Одними зі складових елементів формування інноваційної культури є творчий потенціал та традиційні засади загальної культури суспільства. Властивості інноваційної культури виходять саме зі специфіки культури суспільства в якому відбувається процес оновлення.

Для України характерний уповільнений розвиток власної інноваційної культури, це обумовлено тим, що культура українського суспільства ще й досі знаходиться під впливом колишнього суспільного ладу Радянського Союзу в якому, особливо на пізньому етапі, був присутній консервативний підхід. Отже, існує потреба, формувати суто українську культуру, можливо залучати досвід країн які відомі своєю інноваційністю, так, зокрема, для України близьким буде досвід Східних країн, тому що риси культур цих країн мають певну близькість до нашої культури. Якщо розглядати інноваційний досвід Китаю та Індії, то він зводиться до того, що ці країни славляться своїм інноваційним потенціалом, який заснований на збереженні традиційного, та його оновленні, зміст залишається, а форма змінюється, тобто ведучою в процесі розвитку є формальна складова культури. Ці народи відомі власною системою виховання якостей які сприяють розвитку творчого потенціалу, без якого не можливий розвиток інноваційного досвіду, ці якості прийнято формувати в особистості із самого дитинства. У східних країнах на рівні мудрості цінується те, що передається від старшого покоління. Старий досвід при цьому не вважається «плодом» консерватизму. Цей досвід – мудрість виступає «ґрунтом» який використовується для створення нового.

Отже, інновація є необхідною засадою розвитку суспільства. Головна увага на нашу думку в питанні взаємозв’язку традицій і новаторства в технологіях соціальної роботи повинна приділятися таким аспектам як розвитку творчого потенціалу, формуванню якого сприяє інноваційна культура. Але необхідно відмітити те, що соціальна робота - динамічна сфера, і за 20 років існування соціальної роботи в Україні, був набутий великий досвід у формуванні системи технологій соціальної роботи, який дає надію сподіватися на її подальший розвиток.