Розвиток математичної науки очима вчених XIX-XX ст. Микола іванович лобачевський (mykola lobachevsky)

Микола Іванович Лобачевський народився 1 грудня 1792 р. в Нижньому Новгороді. У 1800 році, після смерті батька, мати разом з дітьми переїхала в Казань. Там Лобачевський закінчив гімназію (1802-1807 р.р.), а потім (1807-1811 р.р.) і щойно заснований Казанський імператорський університет, якому віддав 40 років життя. Великий вплив під час навчання в університеті на Лобачевського справив Мартин Федорович Бартельс — друг і вчитель великого німецького математика Карла Фрідріха Гауса. Він взяв шефство над бідним, але обдарованим студентом [4].

По закінченні університету Лобачевський отримав ступінь магістра з фізики та математики з відзнакою (1811 р.) і був залишений при університеті. У 1814 році став ад'юнктом, а через 2 роки – екстраординарним професором. У 1816-1817 навчальному році він читає в університеті курс елементарної алгебри, геометрії та тригонометрії, в 1817-1818 році – курс диференціального й інтегрального числення за Монжем і Лакруа. Лекції з геометрії, що читав Лобачевський у 1816-1817 навчальному році, становлять для нас найбільший інтерес, так як на цих лекціях він вперше близько підійшов до того питання, вирішення якого склало славу всього його життя, - до питання про аксіому паралельних. Щоправда, це перше зіткнення з основним предметом всієї його творчої діяльності було ще традиційним – Лобачевский як і численні його попередники в області неевклідової геометрії, почав зі спроб доведення відомої аксіоми Евкліда. Треба вважати, що саме у цю пору виникли перші його геометричні ідеї, що призвели його через декілька років до відкриття неевклідової геометрії.

26 лютого 1826 року М.І.Лобачевський представив фізико-математичному відділенню Казанського університету рукопис праці "Скорочений виклад початків геометрії" для розгляду й подальшого друкування, при цьому він одночасно зробив доповідь на засіданні наукового товариства факультету. Цей день став днем народження неевклідової геометрії, яку з часом назвали геометрією Лобачевського.

У 1827 р. рада університету, за порадою графа Мусіна-Пушкіна, обрала Лобачевського ректором університету. Для університету настав період відродження, він став центром освіти та наукової діяльності всього приволзького краю. Лобачевський як ректор користувався заслуженим авторитетом і повагою. Рада університету обирала його на цю посаду шість разів підряд (1827-1846 рр.).

У 1835 р. в "Наукових записках" Казанського університету була опублікована праця М.І.Лобачевського "Уявна геометрія", а в 1835-38 рр. - "Нові початки геометрії з повною теорією паралельних ліній", в якій було дано систематичне викладення нової геометрії.

У 1841 р. К. Гаусс прочитав працю М.І. Лобачевського "Геометричні дослідження з теорії паралельних ліній", видану в 1840 р. німецькою мовою в Берліні. За його рекомендацією М.І.Лобачевський був обраний членом-кореспондентом Геттінгенського наукового товариства як один з "найвидатніших математиків Російської імперії".

Наприкінці життя М.І.Лобачевський втратив зір, однак це не завадило йому продиктувати свою останню працю - "Пангеометрію", яку він присвятив 50-річчю Казанського університету. Ця праця була надрукована в 1885 р. в "Наукових записках" Казанського університету [1].

Крім геніальних робіт з геометрії вченому належить ряд важливих праць з алгебри та аналізу. Він запропонував точне означення функції, довів одну з ознак збіжності рядів, установив відмінність між неперервністю та диференційованістю функції [3].

Лобачевський помер невизнаним. Через декілька десятиріч ситуація в науці докорінно змінилася. Більшу роль у визнанні праць Лобачевського відіграли дослідження Е. Бельтрамі (1868 р.), Ф. Клейна (1871 р.), А. Пуанкаре (1883 р.) та інші. Поява моделі Клейна довела, що геометрія Лобачевського така ж несуперечлива, як і евклідова. Усвідомлення того, що у евклідової геометрії є повноцінна альтернатива, справило велике враження на науковий світ і надало імпульс іншим новаторським ідеям в математиці і фізиці [2].