Технології лобістської діяльності

Лобізм – це система і практика реалізації інтересів різних груп громадян через організований вплив на діяльність органів державної влади. В тому чи іншому прояві він існує практично в усіх країнах. Проте здійснюватись подібний вплив може по різному.

Технологічне забезпечення лобіювання здійснюється у двох умовних формах: прямій та опосередкованій. За умов прямого лобіювання лобіст контактує із законодавцем, котрий здатний підтримати законопроект, постанову тощо. Пряме лобіювання перетворюється на процес безпосереднього захисту інтересів зацікавленої організації, тиску на законодавців.

Опосередковане лобіювання пов’язується, насамперед, із організацією масових заходів, кампаній на підтримку певного акта органів державної влади або протидії йому. При цьому мета полягає у формуванні певної громадської думки, її активізації для організації тиску на законодавця. Лобіювання знизу передбачає, таким чином, поєднання безпосередніх форм лобіювання з силою впливу масових політичних і громадських рухів.

До прямих форм лобістської діяльності належать наступні технології:

1. Підготовка лобістами проекту відповідного рішення державного органу в тому вигляді, який влаштовує групи впливу (складання лобістами нормативно-правових актів і змін до вже чинних для подальшого винесення на розгляд парламенту, або підготовку для розгляду відповідного рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Виступи лобістів на слуханнях у комітетах (комісіях) парламенту чи уряду з викладенням позицій груп інтересів під час обговорення законопроектів; на відповідних слуханнях парламенту, органу місцевого самоврядування або під час проведення засідання сесії парламенту чи органу місцевого самоврядування. Надання інформації з обговорюваного питання з акцентом на аспектах, вигідних групам впливу.

3. Проведення різного роду конференцій, семінарів, нарад, круглих столів, під час яких у вигідному для груп інтересів напрямі висвітлюються проблемні питання. Відкриті зустрічі з виборцями, під час яких обговорюються питання, що вимагають уваги законодавців або урядовців. Звичайно, під час ініційованої лобістами дискусії висловлюються певні пропозиції, які широко оприлюднюються в ЗМІ.

4. Направлення депутатського запиту до органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Цим прийомом користуються внутрішні парламентські лобісти з метою тиску на дії органів державної влади стосовно різних організацій (як правило, бізнес-структур) [1,61].

5. Створення парламентських тимчасових слідчих і спеціальних комісій. Хоча висновки й пропозиції тимчасової слідчої комісії не є вирішальними для слідства й суду, проте участь у її роботі надає лобістам-депутатам можливість отримати додаткову інформацію з тих питань, що їх цікавлять.

6. Проведення масових заходів – мітингів, пікетів, страйків, маршів тощо. При цьому лобісти намагаються надати цим заходам зовнішнього вигляду спонтанної народної ініціативи, яка вимагає уваги владних структур до певних питань суспільного життя.

Разом з тим досить поширеними є й непрямі технології лобістської діяльності, що викликано по-перше, чисельністю лобістів (їх кількість досить значна, а, отже, можливість встановлення безпосереднього контакту для багатьох груп інтересів є ускладненою); по-друге, лобісти намагаються залучити громадськість, сформувавши думку, надаючи певним інтересам статусу загальносуспільної проблеми.

До цих технологій належать:

1. Проведення пропагандистських кампаній у ЗМІ.

2. Розміщення інформації в інформаційних агенціях.

3. Проведення різних соціологічних опитувань і досліджень з подальшою публікацією їх результати з наголосом на наявності в суспільстві проблем, що потребують державного втручання.

4. Grass roots lobbying (“лобізм низів”), технологія, що полягає в масовому відправленні листів, звернень громадян представникам влади, організовуються телефонні дзвінки й візити виборців з вимогою підтримати відповідне рішення.

Крім того лобісти можуть використовувати й не легітимні ( в тому числі й нелегальні) технології, як от підкуп посадових осіб, чорний PR (чутки, компромат), класичний коридорний лобізм (особисті контакти).

Лобіювання можливе як у формі необхідного публічного діалогу влади й суспільства, так і у вигляді тіньового задоволення приватних бізнес-інтересів. Однак брак законодавчого регламентування лобістської діяльності, загальний низький рівень політичної та правової культури ускладнюють можливість чинити цивілізований громадський вплив на владні структури й робить кулуарні домовленості найпоширенішим, й чи не єдиним, засобом спілкування лобістів із владою в українських реаліях сьогодення.