logo
derzhavnij_vischij_navchal_nij_zaklad

Роль в’ячеслава чорновола в розбудові української держави (друга половина 80-х – 90-ті рр. Хх ст.)

Горбачовська "відлига" й пов’язані з нею нові віяння в громадському й політичному житті тісно пов’язані з виходом на свободу великої кількості політв’язнів, які почали боротьбу за демократизацію суспільства. Серед них був і В.Чорновіл, який у серпні 1987 р. відновив випуск журналу “Український вісник”.

У "Відкритому листі до генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова", вміщеному у сьомому випуску "УВ", Чорновіл підняв важливі питання політичного і культурного життя "перебудовного" періоду в Україні. А в 1988 році став одним із організаторів Української Гельсінської спілки.

В. Чорноволом Українська Гельсінська Спілка, за визначенням багатьох дослідників і політичних діячів, відіграла важливу роль в активізації українського національно-визвольного руху, стала каталізатором процесу національного відродження. Завдяки виробленню доцільної програми, стратегії і тактики члени Спілки досягли зрушень у суспільній думці, вселили віру в українську ідею. Їм вдалося налагодити контакт із різними неформальними організаціями і представниками національних меншин. Це дало змогу об'єднати українські національні сили в потужну масову організацію, якою став НРУ [1].

Детальніше аналізуючи політичну діяльність В.Чорновола у складі Народного Руху України, необхідно зупинитися, перш за все, на ідеологічних засадах, якими керувався його радикально налаштований керівник. Так, у 1989 році Вячеслав Чорновіл у своєму виступі на установчому з’їзді Народного Руху України за перебудову зазначав, що він бачить майбутню Україну незалежною демократичною державою.

Саме з ініціативи Чорновола Галицька Асамблея на референдум у Галичині винесла третє запитання про повну державну самостійність України. Після президентських виборів 1991 року В. Чорновіл висунув тезу про Рух як цілеспрямовану, сильну, єдину політичну організацію. А в доповіді на IV з’їзді НРУ в грудні 1992 року Чорновіл сформулював зародок майбутнього гасла Руху: “Рух сповідудвав принципи – державність і демократія”.

Важливою ідеологічною складовою, на якій наполягав В.М. Чорновіл, був реформаторський шлях змін. Надзвичайно важливою ідеєю Чорновола було те, що для Народного Руху соціальною опорою є весь український народ.

При цьому була закладена суть Руху як партії народної, як партії європейського типу. В. Чорновіл, зокрема, зазначав: “Основною рисою діяльності Руху є послідовне обстоювання інтересів українського народу...” [2].

Для розбудови НРУ велике значення мала харизматичність і глибока внутрішня демократичність В’ячеслава Чорновола. Він умів не нав’язувати свої погляди, маючи дуже чітку ідеологію. Він умів переконати своїх соратників у тому, що він правий.

Йому не завжди це вдавалося, і часом керівні органи Руху приймали рішення, з якими Чорновіл внутрішньо був не згідний. Таким чином, криза Руху 1998–99 років, власне, була викликана в першу чергу тим, що недостатній прагматизм Чорновола, викликаний його стійкою ідеологічністю, був не сприйнятий великою групою його соратників.

Народний Рух України у своєму головному програмному документі визначив, що вирішальною для реалізації гарантій національної безпеки України повинна стати її інтеграція в європейські політичні та економічні структури. Ці постулати, що були викладені в Програмі НРУ 1993 року, знайшли своє відображення і в наступних її редакціях.

У той же час Народний Рух через свого головного ідеолога висловив необхідність виходу України з СНД, участь в якому є перешкодою процесу інтеграції, а для забезпечення рівноправних українсько-російських відносин уникати входження до замкнутих економічних та політичних угруповань за участю Росії, здатних поставити під загрозу безпеку України чи можливість її інтеграції в європейські структури.

Ці задекларовані в Програмах НРУ пункти щодо зовнішньополітичного курсу України послідовно втілювалися Чорноволом у життя. Його участь у складі постійної депутатської делегації в Раді Європи та внесок у прискорення прийняття України до впливової міждержавної організації красномовно свідчили про наміри бачити Україну в Європі. Вячеслав Чорновіл неодноразово висловлювався щодо необхідності тіснішої співпраці з країнами так званої Балто-Чорноморської дуги. Не можна не згадати про послідовну позицію Чорновола щодо важливості євроатлантичної інтеграції України. Уже в 1992 році НРУ ставив питання про бажаність розширення НАТО й про перетворення цієї структури в систему колективної безпеки в Європі, де б знайшлося місце й для України [3].

Уже в 1997 році Народний Рух у своїх заявах ставив пряму вимогу до Президента й Уряду негайно подати заявку на вступ нашої держави в НАТО. Прискорення курсу України на європейську, а особливо на євроатлантичну інтеграцію Чорновіл пов’язував з підтримкою України на цьому шляху з боку США [4].

Його радикальні ідеї сприймалися далеко не всіма, але саме цей радикалізм у поглядах і діях дав змогу розставити певні орієнтири для українських політиків сьогодення. Й те, що низка проголошених ідей Чорновола є сприйнятими та проголошеними як напрями державної політики, доводить його далекоглядність та стратегічне мислення.