Стилістичний потенціал інтер’єктивованих прислівників (на матеріалі творів остапа вишні)

Явище інтер’єктивації ще не в усьому досліджений лінгвістичний факт, хоча транспозиція частин мови актуальна проблема як з погляду граматики, так і стилістики. Про це свідчать хоча б роботи таких вчених як Гуменюк І., Мацько Л.І., Мукан Г.М., та ін. І це не випадково, адже будь-які транспозиційні явища в сучасній українській мові є глибинним мовним процесом, що пов’язаний з цілим рядом загальних і часткових змін у кількох мовних рівнях [3, 21].

У системі частин мови прислівник посідає особливе місце, оскільки має цікаву морфолого-словотвірну природу. З одного боку він виявляє особливості, характерні для повнозначних частин мови, а з іншого – спільність із службовими словами завдяки своїй незмінності. Як джерело інтер’єктивів, прислівники теж займають значне місце, якщо не з погляду продуктивності, то з погляду різноманітності, неповторності і стилістичної виразності.

Кількісно відприслівникові вигуки у літературній українській мові, так само, як і в творах Остапа Вишні, не є численними, звісно в порівнянні з іншими вигуковими утвореннями. У творах гумориста переважають ті, що творяться від прислівника „добре”, наприклад: „-Добре! Продивимось. Залишіть.” [1, т.1, с.368]; „...Не забудь тільки насіння захопити... – Добре!” [1, т.1, с.377]; „...Міряти від середини ока до задньопрохідного плавника.” Добре! Шукай око!” [1, т.1, с.133]; „Добре! Коли уряд його величества забере в нашого уряду всіх попів, наш уряд забере в уряду його величества всі ноти про попів” [1, т.1, с.81]. Відприслівниковий вигук добре! використовується автором з метою вираження своєї згоди з якоюсь дією чи подією.

Виразно конотованими є й ті інтер’єктиви, що утворилися з інших прислівників:

„-Мовчить, ваше превосходительство... Ти що мовчить?! Кричить: „Правильно!” [1, т.1, с.64], в цьому реченні мовець виражає своє схвалення з приводу виконаної дії. В наступному ж реченні завдяки вигуку виражається наказ і спонукання адресатів до заспокоєння, непанікування: „А тепер, товариші, я маю запитання. Спокійно!” [1, т.2, с.210]; „- Е’днаково! А цього він у спідниці? Нема мабуть!” [1, т.1, с.51]. Серед оригінальних інтер’єктивів-оказіоналізмів, що походять з прислівників, у творах митця трапляються такі як „тихо!”, „нарешті!”, „прекрасно!”. Додатковим маркером при творенні відприслівникових інтер’єктивів найчастіше виступають питальні, вірогідні, підсилювальні, видільні, спонукальні та вказівні частки, наприклад, „Отак: розкриє долоню – і все в його перед очима... Аж страшно!” [1, т.1, с.398]; „Манікюр” тихенько „Молчи, грусть, молчи” виє, а „Вукоопспілка” стелеться та все: - Ах! Скоріше б!” [1, т.1, с.138]. Необхідно також зазначити, що у кожному реченні, де є інтер’єктивований прислівник, логічний наголос, а часто і фразовий падає саме на інтер’єктив, навіть якщо він не оказіональний.

Порівняно частими є випадки, коли для створення специфічної контекстуальної ситуації прислівники виступають у зв’язку із частками і займенниками, утворюючи у такий спосіб складний оказіональний інтер’єктив. Порівняно із попередньою групою, цей вид інтер’єктивації (ми б її назвали комбінованою) є більш продуктивною. Причому такі випадки настільки індивідуально-контекстуальні, що більше не повторюються у жодному із наступних творів і служать для створення неповторної, прив’язаної тільки до якогось контексту, конотації: „- А хіба не бачите?! Іде, лиха личина, й хоч би тобі що! Позвикали!” [1, т.1, с.94]; „- Так то воно так! Воно нам, молодим, може, й нічого, а старим учителям, що по п’ятнадцять, двадцять і більше років у штанях учили, тепер без штанів якось незручно: муляє й сквозить...” [1, т.1, с.104]; „Не маленька: як хоче. Хай так і живе! – Та то так! Та тепер воно какось-то так пайшло...” [1, т.1, с.98]; „- Ось які ми! Та вже хвастатись, так хвастатись!” [1, т.1, с.94]; „Бідніший – менше. Усе як слід! Це – земельна реформа” [1, т.1, с.44].

Інтер’єктивовані прислівники дають можливість будь-якому автору, а такому майстру сатири як Остап Вишня й поготів, не тільки дати певну оцінку контекстуальної ситуації, але й увести читача у стихію народного гумору, втім не банально-розмовного, а художньо опрацьованого.