Проблеми фінансування інноваційної діяльності в україні

Розвиток національної економіки будь-якого типу визначається активністю інноваційних процесів, економічною ефективністю нововведень. Однак, до цього часу в Україні практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності, оскільки проведення ефективної інноваційної діяльності вимагає значних фінансових вкладень. У більшості країн світу основними джерелами інноваційної діяльності є бюджетні кошти, що лімітуються у законодавчому порядку.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про інноваційну діяльність» джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

- кошти державного бюджету України;

- кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим;

- власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

- власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності;

- кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб;

- інші джерела, не заборонені законодавством.

Фінансування інноваційної діяльності визначає успіх чи невдачу інноваційних програм і проектів. Здатність підприємства-інноватора акумулювати достатньо коштів для реалізації інноваційних задумів впливає на швидкість виведення інновації на ринок, а отже — на її комерційний успіх. В умовах економіки України розраховувати на значне бюджетне фінансування інноваційної діяльності неможливо. Тому для більшості вітчизняних підприємств основним джерелом стимулювання нововведень є власні кошти та іноземні інвестиції [1; c.131].

Головним джерелом фінансування інновацій в Україні протягом останніх років залишаються власні кошти підприємств, на частку яких приходиться 70,3% загального обсягу витрат на інновації. Слід відмітити, що в таких галузях, як металургія та обробка металу, хімічне виробництво, виробництво машин та устаткування інноваційна діяльність здійснювалася практично у повному обсязі за рахунок власних коштів (91-96%). Із загального обсягу фінансування інновацій 18,0% (551,1 млн. грн.) здійснювалось завдяки кредитам, ними скористалось 77 підприємств промисловості.

Однак не кожна підприємницька структура має достатньо власних коштів для цього, що зумовлює пошук інших джерел їх надходження. Серед джерел фінансування інноваційної діяльності є кошти іноземних інвесторів. Питома вага їх складає 4,2% загального обсягу витрат, або 130 млн. грн., понад 70% яких припадає на здійснення інновацій у харчовій промисловості. Майже 112 млн. грн. складають кошти на фінансування інноваційних робіт вітчизняними інвесторами [3; c.27].

Необхідно вирішити цілу низку проблем становлення інноваційного сектора в Україні: комерціалізація інноваційної продукції (доведення інноваційних розробок до практичного використання потребує додаткових коштів на великий проміжок часу); надвисокі ризики інноваційної діяльності; нецільове використання та неефективне використання фінансових ресурсів, спрямованих на підтримку інноваційної діяльності (насамперед, державними установами); спекулятивне використання державних пільг (наприклад, венчурними структурами).

Вирішення проблем інноваційного розвитку є складним і тривалим процесом, їх подолання потребує негайних заходів, залучення фінансових ресурсів, що обумовлює актуальність дослідження проблем фінансування інноваційної діяльності [2; c.105].

В Україні з метою розвитку інноваційної діяльності необхідно:

- сформувати національні науково-технологічні програми, які повинні включати пріоритети України довгострокового періоду;

- розглядати та будувати інноваційну політику у взаємозв'язку та взаємозалежності від економічної політики держави та її складових частин;

- доповнити та змінити систему структурно-кредитної політики відповідно вимогам часу, тобто забезпечити інституціональні інновації;

- запобігти індустріального розпаду та забезпечити максимальне використання накопиченого економічного потенціалу суспільства, його технологічного, особливо інтелектуального капіталу.