Проблема мотивації досягнення у психології

Проблемі мотивації досягнення присвячена велика кількість теоретичних і емпіричних досліджень, як зарубіжної, так і вітчизняної психології. Вивчався феномен мотивації досягнення і його зв'язок з поведінкою та діяльністю (Г. Мюррей, К. Левин, Р.Г. Андерсон, В.А. Скотт, М.Ю. Орлів, Р.С. Вайсман, А.К. Маркова, В.И. Степанський, Г. Трудевинд, Б. Хусарек, В. Грабал, В.М. Матюхина, Т.А. Саблина, В.В. Шипилина, Г.В. Литвинова й ін.). Мотивація досягнення розглядається як структурне утворення, мотиви якої – досягнення успіху і запобігання невдачі складаються з наступних компонентів: потреба досягнення мети і її антиципація, інструментальна активність, афективний стан, результат діяльності і відношення до цьому навколишніх (Дж. Аткінсон, Д. Мак-Клелланд, Х. Хекхаузен).

Актуальність даної теми зумовлена тим, що в сучасних умовах проблема людської активності займає особливе місце. Становлення суб'єкта діяльності, здатного усвідомлено ставити життєві цілі і домагатися їх, здатного брати на себе відповідальність за ухвалення рішення, детерміновано тією стратегією поведінки, що формується в процесі соціалізації. Таку стратегію поведінки, може забезпечувати мотивація досягнення, що відбиває ціннісне відношення індивіда до себе як особистості і суб'єкту діяльності.

Мотив досягнення як стійка характеристика особистості вперше був виділений Г. Мюрреєм і розумівся як стійке прагнення зробити щось швидко і добре, досягти визначеного рівня в якій-небудь справі. У процесі подальших досліджень цього мотиву такими вченими як Д. Мак-Клелланд і Х.Хекхаузен були виявлені дві незалежні мотиваційні тенденції: прагнення до успіху і прагнення уникнути невдачі. Мотив досягнення в даному випадку показує, наскільки людина прагне до підвищення рівня своїх можливостей. У вітчизняній психології мотивація досягнення, а також тісно зв'язана з нею тема рівня домагань досліджувалася такими фахівцями, як М. Ш. Магомед-Емінов, Т. В. Корнілова, И. М. Палій і багатьма іншими.

М. Мюррей запропонував, поряд з переліком органічних потреб, список вторинних (психогенних) потреб, що виникають на базі подібних до інстинктів потягів у результаті виховання і навчання. Це — потреби досягнення успіхів, аффіліація, агресія, потреби незалежності, протидії, поваги, приниження, захисту, домінування, залучення уваги, уникнення шкідливих впливів, уникнення невдач, заступництва, порядку, гри, неприйняття, осмислення, сексуальних відносин, допомоги, взаєморозуміння.

Дані досліджень, присвячених вивченню мотивації людської діяльності, а також дані досліджень особистості показують, що успішність людської діяльності визначається трьома факторами: силою мотивації (прагненням до успіху), наявністю в ціннісній системі людини цінностей досягнення, а також освоєнням необхідних навичок і умінь. Різноманіття мотивів людської діяльності визначається різноманіттям комбінацій, що утворяться різними думками і почуттями людини. «Чим більший інтерес Ви маєте до якоїсь справи, тим сильніше Ваше прагнення зробити цю справу правильно» [1].

У людини є два різних мотиви, функціонально зв'язаних з діяльністю, спрямованої на досягнення успіху. Це — мотив досягнення успіху і мотив уникнення невдачі. Доля людини і її положення в суспільстві багато в чому залежать від того, домінує в неї мотивація досягнення успіху чи мотивація запобігання невдач. Помічено, що люди, у яких сильніше виражене прагнення до досягнення успіхів досягають у житті більшого, ніж ті, у кого воно виражено слабко чи відсутнє взагалі. Н. І. Конюхів визначає мотивацію досягнення як вироблений у психіці механізм досягнення, що діє за формулою: мотив «прагнення успіху» — активність — ціль — «досягнення успіху». Мотив досягнення відбиває потребу особистості всіма доступними способами уникнути невдачі і досягти бажаного результату. Мотивація уникнення невдачі розглядається як вироблений у психіці механізм уникнення помилок, невдач, нерідко будь-якими шляхами і засобами. Для особистості, з перевагою мотивації уникнення невдач, головне не допустити помилки, уникнути невдачі, навіть ціною сильної трансформації первісної, головної мети, її повного чи часткового недосягнення.

Згідно Х. Хекхаузену, мотивація досягнення може бути визначена як спроба збільшити чи зберегти максимально високими здатності людини до усіх видів діяльності, до яких можуть бути застосовані критерії успішності, і де виконання подібної діяльності може, привести до успіху чи до невдачі. Мотивація досягнення спрямована на визначений кінцевий результат, одержуваний завдяки власним особливостям людини, а саме: на досягнення успіху чи уникнення невдачі. Вона підштовхує людину до «природного» результату ряду пов'язаних одна з одною дій. Передбачається чітка послідовність серії дій, вироблених одна за іншою. Для мотивації досягнення характерний постійний перегляд цілей [2].

Х. Хекхаузен вважав, що дана характеристика мотивації досягнення важлива, тому що ланцюг дій, спрямованих на досягнення мети, може перериватися на якийсь час, іноді на  чи місяці роки. Також важливою характеристикою мотивації досягнення, на його думку, є постійне повернення до перерваного заняття. Таким чином, «створюються складні і довгий час існуючі структури з основної, побічної і однієї з її складових  діяльності, що ведуть за допомогою досягнення серії „субцілей“ до головної, нехай навіть дуже віддаленої мети. Планування стає необхідним для досягнення упорядкованої послідовності і функціональної організації ланцюга дій. Це часове охоплення ряду дій…і відрізняє мотивацію досягнення від безлічі інших мотивів» [2].

Згідно Г. Мюррея, потреба в досягненні характеризується наступними поняттями: виконувати щось важке; керувати, маніпулювати, організовувати — у відношенні фізичних об'єктів, чи людей ідей; робити це по можливості швидко і самостійно; переборювати перешкоди і домагатися високих показників; удосконалюватися; суперничати і випереджати інших; реалізовувати таланти і тим підвищувати самоповагу [3].

Однією з плідних концепцій, яка з успіхом застосовувалася для пояснення досягнень у діяльності, є теорія В. Вайнера. Відповідно до неї всілякі причини успіхів і невдач можна оцінювати за двома параметрами: локалізації і стабільності. Перший з названих параметрів характеризує те, у чому людина вбачає причини своїх успіхів і невдач: у самому собі чи в незалежно від нього сформованих обставинах. Стабільність розглядається як сталість чи стійкість дії відповідної причини. Різні сполучення цих двох параметрів визначають наступну класифікацію можливих причин успіхів і невдач:

1. Складність виконуваного завдання (зовнішній, стійкий фактор успіху).

2. Старання (внутрішній, мінливий фактор успіху).

3. Випадковий збіг обставин (зовнішній, хитливий фактор успіху).

4. Здібності (внутрішній, стійкий фактор успіху).

М. Магомед-Емінов визначає мотивацію досягнення як функціональну систему інтегрованих воєдино афективних і когнітивних процесів, що регулює процес діяльності в ситуації досягнення по всьому ході її здійснення.

У структурі особистості мотивація займає особливе місце і є основним поняттям, використовуваним для пояснення рушійних сил поведінки і діяльності людини. Теоретична визначеність і однозначність поглядів на явища мотивації ще далекі від свого завершення.