Представники чорного духовенства на території усрр

У 20-ті рр. ХХ ст.: КІЛЬКІСТЬ ТА ДЕМОГРАФІЧНИЙ СКЛАД

Джерела та література подають досить суперечливі відомості щодо кількості чернечого елементу на території України у 1914 р. – від 10589 (з яких 4367 ченців і черниць та 6222 послушників і послушниць) у 105 монастирях (56 чоловічих і 49 жіночих відповідно) [1], до 12066 ченців і черниць у 98 монастирях [2, 6]. На початок 1928 р. за даними інспекції у справах культів НКВС УСРР на території та поза межами 103 монастирів (9 діючих та 94 закритих) проживало 1149 ченців та 3316 черниць [3, арк.1]. Найбільша кількість чернечого елементу – 5193 чол. – проживала у межах 23 монастирів на території Київської єпархії (за даними на 1917 р.), проте вже у 1939 р. на території цієї ж єпархії не було жодного монастиря, жодного ченця або черниці [4, 909]. Значне скорочення чернецтва за 15 років було зумовлене низкою факторів: по-перше – напади на монастирі ворогуючих сил під час революції та активний спротив радянській владі; по-друге – закриття монастирів та виселення їх насельників під час антирелігійної кампанії у 20-ті рр. ХХ ст., адже найчастіше факт виселення з монастиря означав для більшості ченців і черниць загибель.

Щодо віку монастирських насельників, то за даними інспекції у справах культів НКВС УСРР у «Відомостях про кількість релігійних общин, монастирів, членів общин, монахів і монахинь на території УСРР за 1925–1928 рр.», визначено наступний віковий склад.

Ченців: до 25 р. – 19 (2% від загальної кількості ченців) [3, арк.1], тим часом як загальноукраїнський показник осіб чоловічої статі цього віку складав 35%; 25–35 р. – 68 (6% від загальної кількості), тим часом як загальноукраїнський показник осіб чоловічої статі цього віку складав 24%; 35–50 р. – 378 (34% від загальної кількості) тим часом як загальноукраїнський показник осіб чоловічої статі цього віку складав 23%; 50 і більше років – 684 (58% від загальної кількості) тим часом як загальноукраїнський показник осіб чоловічої статі цього віку складав 18% [5, 122–149].

Черниць: до 25 р. – 124 (4% від загальної кількості черниць) [3, арк.1], тим часом як загальноукраїнський показник осіб жіночої статі цього віку складав 36%; 25–35 р. – 473 (14% від загальної кількості), загальноукраїнський показник осіб жіночої статі цього віку складав 25%; 35–50 р. – 1265 (38% від загальної кількості), загальноукраїнський показник осіб жіночої статі цього віку складав 19%; 50 і більше років – 1454 (44% від загальної кількості), загальноукраїнський показник осіб жіночої статі цього віку складав 20% [5, 122–149].

Згідно з цими даними, більшу частину монастирських насельників складали старі і немічні люди, які після закриття монастирів та знищення сільськогосподарських та ремісничих артілей, що знаходились на їх теренах, були приречені на злидні.

У «Справі за клопотанням Дніпропетровського окрвиконкому про закриття Свенцицького монастиря в с. Богданівці Магдалинівського р-ну Дніпропетровського округу» зберігається заява монахинь до НКВС УСРР, в якій є згадка про те, що на теренах монастиря проживає 231 черниця, які розподіляються за віком так: від 20 до 30 р. – 53, від 30 до 50 р. – 101 і більше 50 р. – 77 чол. Черниці просили наділити землею за їдацькою нормою з запасного земельного фонду технікуму 83 монахині, які за фізичною слабкістю вже не в змозі виходити на роботи і не мають жодних засобів для існування [6, арк.7–9].

У тій же справі зазначається, що в складі общини налічується близько 100 монахинь, які за віком старші 55 р., і не тільки не здатні працювати, але і потребують постійної опіки. Крім того, з числа осіб 35–55 р., майже половина були непрацездатними внаслідок хвороб серця, легенів, ревматизму, фізичних вад та інших захворювань. Таким чином, кількість непрацездатних становила близько 150 осіб. Кількість працездатних монахинь трудами своїх рук утримують як себе, так і цих старих і хворих чим позбавляють державу і суспільство від клопоту і витрат по утриманню цих безпорадних [6, арк. 20].