logo search
derzhavnij_vischij_navchal_nij_zaklad

Образ енея в поемі «енеїда» григорія бевза

2005 рік ознаменувався появою нової «Енеїди». Її написав відомий автор підручників з математики для учнів 5-11-х класів Григорій Бевз. Твір критикою належно ще не поціновано, є лише стаття Т.Хом’як [1]. Письменник дав відомому сюжету нове наповнення. В «Енеїді» Г.Бевза людина потрапляє у повну залежність від влади, яка набуває небувалої сили і прагне виконувати Божі функції на землі.

Центральний герой поеми – Еней. Лише перші рядки поеми співзвучні «Енеїді» І.Котляревського: Еней був парубок моторний, / на всякі всячини мастак [2, с. 1].

Еней з товариством «пристає до берега» і веде земне життя на території України. Життєві шляхи героя не були легкими. У четвертій частині «Енеїди» І.Котляревського є важливий для розуміння ідеї твору епізод: паромник називає свій народ довічно переобтяженим роботою волом. Г.Бевз ніби продовжує розвиток цієї проблеми, показуючи Енея на новому історичному, часово-просторовому витку, «поселивши» його на українській землі. І прожити Енею випало реальне життя землянина, хоча це той Еней (душа безсмертна, тож «потинявшись досить, душа колись таки попросить бодай під поганенький дах» [2, с.3]).

Еней живе у ХХ столітті, «воскреслий» - у ХХІІ-му. Працював на будівельному майданчику у Кривому Розі, одружився, через сусідку Настю переїхали на Уманщину до Кочержинців у хату померлих батьків Енея, народились донька і троє синочків, пройшов герой шляхами війни, повернувся додому у голодному 1946-му, «украв» дійничку» пшениці і потрапив на 15 років у ГУЛАГ, за три місяці до звільнення зник. З’явився знову у 2105 році – його бульдозеристи вирили із вічної мерзлоти. Еней знайомиться з реаліями нового життя, розповідає про минуле, працює консультантом у музеї, одружується із тридцятирічною аспіранткою Марі, мають двох дітей із пробірки. У такий же спосіб «Еней тисяч дві зачав життів» [2, с.41].

Мабуть, недаремно автор дає героєві прізвище Бож, бо все під силу лише Богові. Думається, що зумисне Г.Бевз не подає картини пекла чи раю. Він, певно, хотів показати, що життя на Україні у першій половині ХХ століття і було пеклом. Люди дуже тяжко працювали, а винагороди за це не мали.

Еней – патріот. Думками він лине завжди на Україну, ніколи її не забуває. Саме через бачення цього героя подано образ України. Еней об’єктивно оцінює досягнення і втрати ХХІ і ХХІІ століть, вказує на позитивне й негативне, але засуджувати нічого не хоче, хоча й не все йому довподоби, бо не вважає себе за суддю і що має на це право.

Еней захоплений досягненнями ХХІІ століття, та не імпонує йому, що кожен дбає лише за себе – «людської близькості нема» [2, с. 30]. Він згадує, як важко жилось у ХХ столітті, та все ж дружно, світло й радісно.

Енея називають «наш достославний Одісей» [2, с. 33], бо ж він постає таким же мандрівним героєм, як і герой Гомера. Мандри Енея відбуваються не тільки в реальному житті, але і у віртуальному. Він уже користується інноваційними технологіями і «щодня до інтернету / Еней ввіходить залюбки; мандрує, шастає по світу, / з зими вертається у літо, у закутках земних блука» [2, с. 37]. Мотив мандрів має місце у різних контекстах з варіативною інтерпретацією. Постійні мандри Енея після «воскресіння» відтворюють ситуацію людини в світі. Г.Бевз увагу звертає на подорож як пізнавання і здобуття досвіду, як випробування, яке формує характер героя. Відтворюючи міф мандрівки, герой вписує свою долю в долю людства і користується нагромадженим досвідом його. Цей мотив є конструктивним елементом, який творить підґрунтя твору в цілому. Мандрівка, яку сприймаємо як перехід з одного стану свідомості до іншого, може бути і елементом процесу ініціації. З цієї точки зору її метою є розпочати нове життя, що й спостерігаємо в долі Енея.

Досить повно виписано й інтимне життя Енея. У цьому плані герой Бевза не поступається героєві Котляревського. Дружина Марія, сусідка Настя, Марта – дружина стража ГУЛАГу, Аїда, Марі – дружина Енея уже у 2105 році. Недаремно Аїда говорить, що Еней – «стовідсотковий мужчина». Реалістичні тенденції Г.Бевза підсилюються ще й відображенням плоті, апологією чуттєво-матеріального світу. У поемі матеріально-тілесне і соціальне, фантастичне, духовне поєднуються у певну нерозривну єдність.

Письменник підкреслює безсмертя Енея:

Так і живе герой наш досі

між зручностей і насолод:

всього людського мають досить

душа його, і ум, і плоть [2, с. 42].

Саме через образ Енея – найяскравішого представника народу – відтворено народний погляд на різні явища та події дійсності ХХ століття, сприйняття реалій буття ХХІ і ХХІІ століть.