7.4. Теоретичні основи оцінки стратегічного потенціалу

Оцінка стратегічного потенціалу (СП) — це пошук сукупності характеристик, показників і властивостей, що дозволяють у достатній мірі описати підприємство й визначити його можливості по забезпеченню відповідної суспільної потреби в товарах (послугах) на перспективу, а головне – реальні можливості досягнення поставлених цілей. Ця задача ускладнюється в умовах ринку, який характеризується нестабільністю попиту та пропозиції, мінливістю цін на товари і ресурси, змінами в конкурентному середовищі і низкою інших макро- і мікроекономічних факторів. Отже, достовірне визначення можливостей підприємства на тривалу перспективу – це надзвичайно складне завдання. Потенціал підприємства – це складна і багатогранна економічна категорія, яка містить різні види ресурсів і навіть виробничі відносини, управляння якою пов’язане з якісною і кількісною оцінкою. При кількісному вимірі потенціалу виникають певні проблеми. Сьогодні економічна теорія і практика не пропонують єдиного інтегрального показника: існують різні методологічні підходи до його оцінки. Але всі вони мають певні недоліки і не є оптимальними для використання в тих специфічних умовах, що склалися в Україні.

Поняття «потенціал» тісно зв’язане з характером цілей і тому досить відносне. Адже для одних цілей «сукупність можливостей» може бути високою, а для інших - низькою. Скажимо, стратегічний потенціал українських підприємств достатній для випуску телевізорів „третього покоління” (на рівна 1990 року), але зовсім незначний з точки зору сучасних вимог до телевізійної апаратури. З іншого боку на оцінку стратегічного потенціалу впливає стан зовнішнього середовища і конкуренція в галузі, вже не кажучі про нестабільність правових засад про власність. Все це ускладнює можливість появи єдиних методологічних засад для оцінки СП підприємства. Не склалися навіть загальні уявлення про складові СП та основні його показники. Одні автори вважають, що оцінка потенціалу підприємства – це визначення рівня його конкурентоспроможності. Інші вбачають головною таку характеристику, як здатність підприємства до адаптації у мінливому конкурентному середовищі, його гнучкість.

Більшість з економістів дійшли висновку, що оцінка потенціалу підприємства має бути комплексною. Новітня особливість комплексної оцінки полягає в тому, що її отримують шляхом своєрідної гармонізації результатів комплексного економічного аналізу. Вона містить узагальнені висновки про діяльність об’єкта, які базуються на принципі системності. Така точка зору рекомендує розглядати процес оцінки за такими основними елементами:

• об’єкт оцінки;

• суб’єкт оцінки;

• критерій;

• показник (чи його система);

• одиниці (шкала) вимірювання;

• оцінка (методика).

Основні елементи перебувають між собою у відповідному зв’язку і певних відношеннях. Процес оцінки відбувається також у певній послідовності і потребує чіткої організації (збір, вимірювання, обробка інформації).

Таким чином, оцінка – це результат визначення та аналізу якісних і кількісних стратегічних характеристик об’єкта, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість встановити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на повноту використання СП, його ефективність [14, с. 79].

Отже, для ефективного управління перетворенням будь-якого об’єкта у бажаний стан необхідно перед усім мати його оцінку. Це обумовлено логікою такої залежності: не можна управляти тим, чого не розумієш; неможливо розуміти щось, не вимірявши його. У зв’язку з цим для того, щоб приймати раціональні рішення щодо відновлення і подальшого розвитку СП, щоб правильно уявляти його перспективи, дієво використовувати їх для досягнення поставлених цілей, управлінським структурам необхідно, перш за все, оцінити реальний стан потенціалу підприємтсва [16, с. 19].

У наукових працях з проблем формування і реалізації потенціалу підприємств все ще недостатньо розроблено питання вимірювання його величини і рівня ефективності використання. Багато найрізноманітніших думок висловлюється щодо підходів до оцінки стратегічного потенціалу, особливо відносно принципу оцінки: за допомогою загального (глобального) показника чи системи показників?

Деякі економісти вважають, що існує єдиний синтетичний (інтегральний) показник. Поділяючи в цілому цю думку, багато науковців припускають наявність часткових показників, що не суперечить існуванню загального. При цьому оговорюється, що обов’язковою умовою має бути зведення часткових показників до загального. Але існують ще й інші погляди, що вказують на недоліки інтегральних показників та їхню неефективність для практичного використання.

У теоретичній суперечці відносно питання про оцінку ефективності діяльності господарської системи за допомогою загального синтетичного (інтегрального) показника чи за допомогою групи, системи показників, більш слушним є погляди тих дослідників, котрі дотримуються верховенства системи показників, не вимагаючи обов’язкового їх зведення до єдиного показника.

Базуючись на наведеному раніше понятті про структуру стратегічного потенціалу, оцінку його величини можна визначити як суму фактичних значень складових. Надалі вирішити питання про показники та вимірювачі цих складових? Використання натуральних показників є надто складним, оскільки елементи потенціалу значно відрізняються один від одного за змістом і навіть формою існування. У зв’язку з цим відрізняються й натуральні одиниці, що їх характеризують та їх вимірювачі. Тому деякі дослідники вважають доцільним вимірювання значень елементів потенціалу за допомогою одного показника-еквівалента. Наприклад, аграрний потенціал пропонується вимірювати вартістю відтворених ресурсів. При цьому виробничі фонди враховуються за їхніми відтвореними оцінками, а трудові й природні - за оцінками, відповідно до яких одиниця невідтворного ресурсу замінюється певною кількістю виробничих фондів. Дехто рекомендує оцінювати фізичний обсяг елементів потенціалу підприємства через чисельність промислово-виробничого персоналу. Та більшість дослідників вважє, що найбільшим універсальним вимірювачем елементів потенціалу підприємства є вартісні одиниці. За такої умови сума вартості елементів характеризуватиме розмір усього потенціалу підприємства.

Отже, визначення розміру потенціалу промислового підприємства пов’язане з оцінкою вартості його елементів. Та навіть універсальний підхід пов’язанний з труднощами. Досить легко визначити вартість основних виробничих фондів і оборотних фондів, але дати вартісну оцінку трудовим ресурсам можна лише непрямим способом і великою мірою умовності, оскільки для „живої” праці визначальне значення мають її якісні характеристики. Якість праці або рівень її складності визначаються знаннями, практичними навичками і навіть психофізіологічними людськими особливостями, такими як спритність, працездатність, спроможність виконувати складні операції, витривалість та інші, що прямо не піддаються вимірюванню.

Отже стратегічний потенціал доцільно характеризувати не одним, а сукупністю показників, причому в залежності від природи самого показника, застосовувати чи вартісну оцінку, чи натуральну, чи то зовсім іншу – евристичну. Методологічною основою їх визначення є співвідношення результату з масою певного ресурсу, використаного для його досягнення. При цьому показники рівня використання елементів потенціалу мають давати змогу порівняльної оцінки як ефективності використання різноманітних елементів потенціалу одного підприємства, так і різних виробничих систем.

Новий підхід до оцінки резервів відновлення і розвитку потенціалу підприємства базується на розподілі уявлень про так званий „обліковий” (виробничий), ринковий та стратегічний потенціал. Так, Дніпропетровська обувна фабрика має певну балансову вартість (виробничий потенціал) та ринкову вартість (здає приміщення в аренду тощо). А стратегічний потенціал її напевно буде багато вищим. По-перше можлива докорінна реорганізація і навіть перепрофілювання виробництва. По-друге, вона розташована в нагорному історичному центрі міста, де запланована станція метрополітену, що суттєво підвищить кадастрову вартість її території. А це дає нагоду для розробки різних стратегічних альтернатив.

Основним недоліком відомих методів визначення потенціалу підприємства є те, що практично усі вони ґрунтуються на оцінці лише сукупності ресурсів підприємства. Така оцінка носить статичний, обліковий характер і дозволяє охарактеризувати стан та рівень використання виробничого потенціалу. Але вона не показує динаміки процесів, тобто чи пристосований виробничий потенціал до зовнішнього середовища, чи може бути елементом відтворюваного процесу тощо - отже не дозволяє виявити стратегічні резерви підвищення його ефективності. Тому локальна система оцінки потенціалу не є повною й об’єктивною, а значить – достатньою. Звідси висновок про необхідність її перегляду та доповнення.

Обмеженість своєрідної „ресурсної” методології деяких теоретиків завазає озброїти практиків сучасними методами оцінки потенціалу підприємства у стратегічному контексті. Треба усвідомити, що потенціал підприємства в умовах ринку – це значно ширше поняття, ніж розуміється багатьма вітчизняними фахівцями. Він являє собою не лише систему виробничих і управлінських ресурсів підприємства, яка визначає матеріально-технічну можливість створення товару. Звичайно, що виробничі ресурси включають основні фонди, інженерну інфраструктуру, оборотні фонди і, певною мірою, персонал.

Та головне, що в сучасних умовах стратегічний потенціал підприємства повинен відображати можливості по виробництву продукції, здатної стати товаром на ринку. Для того, щоб створити цілісний потенціал підприємства, адаптований до ринкового середовища, необхідно мати не тільки оцінку його стану, але й оцінку резервів збереження і його подальшого розвитку. Якщо для першої оцінки достатньо сформувати систему окремих, локальни і узагальнюючих показників, то для другої – необхідно враховувати певну сукупність факторів і умов.

Оцінка потенціалу підприємства повинна охоплювати його основні складові і стан внутрішніх зв’язків між ними, що формують цілісність потенціалу, а також зв’язки потенціалу підприємства із зовнішнім середовищем.

Для визначення існуючих можливостей розвитку потенціалу вітчизняних підприємств доцільно запропонувати нову для них систему показників, які звичайно використовуються у ринковій економіці. Основним узагальнюючим показником є результативність. Вона, як комплексна характеристика, показує відповідність системи її завданням, інтегральну якість її функціонування, її успішність.

Кількісна оцінка результативності потенціалу підприємства здійснюється через показники продуктивності, ефективності і рентабельності.

Результативність відбиває як сукупний результат функціонування системи, так і накопичений нею потенціал подальшого розвитку. Мова йде не про єдиний синтетичний показник, а про систему показників і характеристик, що у сукупності розкривають результативність потенціалу.

Можна виділити:

• частинну факторну продуктивність, тобто продуктивність окремого ресурсу;

• сукупну продуктивність або ефективність, що враховує по можливості всі ресурси;

• рентабельність, яка показує, наскільки прибутково функціонує потенціал підприємства.

Існує багато показників рентабельності. Найчастіше використовуються такі: прибуток, віднесений до власного капіталу підприємства; прибуток, віднесений до обсягу продажу; прибуток, віднесений до сукупності виробничих ресурсів.

Саме на показники продуктивності, ефективності, рентабельності у ринковій економіці насамперед звертається увага як економістів, так і менеджерів. Такий конкурентний підхід дозволяє виконати оцінки як ресурсних, так і управлінських резервів відновлення і подальшого розвитку потенціалу.

Кількісна оцінка можливостей відновлення потенціалу підприємства складається з трьох етапів, кожний з яких має свою упорядкованість.

На першому етапі визначається рентабельність власного капіталу підприємства (Р_ВК) в динаміці за певний період за формулою:

(1)

де П_Р – прибуток;

ВК – власний капітал підприємства.

Здійснюється зіставлення показників поточного і базисного періодів, а також аналіз їх динаміки.

В умовах перехідного періоду і загальної нестабільності ста­новища підприємств варто було б оцінити свій стан за допомо­гою матриць, що характеризують основні показники підприєм­ства. Перша матриця, наприклад (див. табл. 7.3), показує дина­міку продуктивності живої праці й устаткування. Друга будується на очікуваннях, перспективі завантаження виробничих потужнос­тей при орієнтації на внутрішній (монополізм підприємства-виробника) ринок і на умови відкритого ринку при закордонній конку­ренції. Можливе використання об'єднання інших аналізованих по­казників. Наприклад, скласти динаміку фондовіддачі з коефіцієнтами використання устаткування (за потужністю, за ча­сом), чи виробничих потужностей.

Зведена таблиця будується за аналогічною формою. Якщо за результатами оцінки підприємство в двох матрицях потрапило в групу ризику 1, то його можна вважати відносно стійким, якщо в групу ризику «Криза» - то банкрутом.

Таблиця 7.3 Оцінка становища підприємства

У цілому групи II, III по зведеній матриці відбивають неблагонадійне становище підприємств. Негативні фактори, зміни зовніш­нього середовища, навіть найменші (указ про обов'язковий про­даж валютного виторгу, наприклад, чи підвищення ціни на пали­во), роблять їхнє становище катастрофічним, ставлять на грань банкрутства. Такі підприємства можна віднести до депресую-чих. Підприємства, що потрапили, за результатами аналізу ос­новних показників.

Якщо власний капітал (ВК) має високу рентабельність, що характеризується тенденцією зростання, це практично означає, що потенціал підприємства адаптований до ринкового середовища і тоді нема потреби докладно його аналізувати. Слід зазначити, що іноді для досягнення певної мети керівництво підприємства приймає рішення про скорочення або розширення власного капіталу; а це може тимчасово знизити прибуток. Проте надалі тенденція збільшення прибутковості повинна відновитися. Таким чином, необхідно підтримувати характеристики на такому рівні, коли рентабельність власного капіталу відповідає поставленій меті. Якщо мета не досягається, варто зробити більш глибоку оцінку, виявити резерви і реалізувати заходи, що дозволять відновити тенденцію росту рентабельності.

При подальшому аналізі головну увагу слід звернути на ті складові оцінки, що були названі вище. Ресурсно-управлінський підхід припускає оцінювання за двома напрямками: визначення можливостей як виробничих ресурсів так і управління.

На другому етапі оцінюються ресурсні резерви збереження і розвитку потенціалу підприємства. З цією метою розраховуються:

• продуктивність кожного ресурсу (П):

(2)

де В_П – випуск продукції;

Рес – виробничий ресурс (і).

• ефективність сукупності ресурсів (Е):

(3)

де - сукупність виробничих ресурсів підприємства.

• Рентабельність виробничих ресурсів (Р_РЕС):

(4)

Останній показник відображає здатність виробничих ресурсів створювати конкурентоспроможню продукцію, яка стає товаром на ринку і приносить прибуток.

У процесі аналізу рекомендується відповісти на такі питання:

• чи відбулося збільшення показників у порівнянні з базисним періодом, попереднім періодом, тобто чи поліпшилася динаміка за останні 3 роки?

• який з показників (2), (3), (4) зростав найбільшими темпами?

• чи спостерігалося перевищення темпів зростання рентабельності над темпами росту ефективності та продуктивності?

Якщо намітилася тенденція до погіршення показників, потребується подальший аналіз ресурсів підприємства і передусім тих, продуктивність яких знизилася. З цією метою необхідно створити систему частинних показників, що характеризують стан і ефективність використання основних фондів, матеріальних ресурсів, обігових коштів. Для обгрунтування узагальнюючих показників доцільно застосувати економіко-математичні методи, наприклад, метод таксономії, кореляційного та факторного аналізу.

На третьому етапі визначається резерви управління для формування потенціалу підприємства, адаптованого до ринкового середовища. Для цього складається мультиплікативна модель і розраховуються її складові показники (1, 2, 3):

(5)

1 2 3

де В_ИР – отримана виручка.

Застосовується по факторний аналіз для розкриття причин погіршення результативного показника. У моделі (5) кожне співвідношення свідчить про ефективністі функціонування певного підрозділу підприємства. Так, співвідношення (1) безпосередньо показує успішність діяльності маркетингових служб, пов’язаної насамперед з аналізом ринку, пошуком платоспроможного замовника, договірною і рекламною роботи та ін.

Співвідношення (2) характеризує ефективність спільних дій виробничих підрозділів і маркетингових служб. Щоб маркетинговим службам зробити продукцію товаром на ринку із найменшими зусиллями, виробничі підрозділи повинні забезпечувати необхідний рівень якості та конкурентоспроможності продукції, який дозволить

Співвідношення (3) показує віддачу власного капіталу і свідчить про роботу виробничих підрозділів та допоміжних служб по забезпеченню випуску продукції.

Про позитивний розвиток потенціалу підприємства свідчить зростання наведених коефіцієнтів, причому дотримується таке співвідношення темпів росту (Т) показників:

Розбіжності з еталонною тенденцією висвітлюють внутрішні проблеми і показують напрямки подальших досліджень з пошуку резервів. Результати економіко-статистичного аналізу дозволяють обгрунтувати конкретні управлінські рішення. Наприклад, якщо зменшується співвідношення (1), необхідно провести детальний аналіз роботи відділів маркетингу, збуту, зовнішньоекономічної діяльності. Якщо зменшується співвідношення (2), доцільно прийняти рішення щодо поліпшення роботи маркетингових служб; про оцінку резервів росту конкурентоспроможності продукції (якості, ціни, рівня сервісного обслуговування та ін.); про оцінку можливостей підвищення технічного і технологічного рівня виробництва та структури основних виробничих фондів, а також кваліфікації персоналу тощо. Коли погіршується співвідношення (3), потрібно: визначити ступінь завантаження виробничих потужностей; здійснити оцінку стану і використання основних виробничих фондів, оцінку застосованої технології та діючих форм організації виробництва; зробити оцінку ефективності роботи обслуговуючих і допоміжних служб. Доцільно також провести аналіз стану і використання трудового потенціалу.

Досвід оцінки резервів відновлення і розвитку потенціалу підприємства, що була здійснена на деяких промислових підприємствах Полтавського регіону, показав дієвість запропонованої методики та доцільність її застосування у сучасних умовах [16, с. 19-20].