7. Стратегічний потенціал підприємства

Потенціал підприємства визначають як сукупність биробничих потужностей і ресурсів, можливостей, запасів інших цінностей, і навіть природних умов, що можуть бути використані для досягнення певних цілей. Виходячи з визначення можна зробити висновок, що ресурси є однією зі складовою потенціалу підприємства. Але сама по собі їх наявність не є гарантом досягнення будь-яких цілей. Тому другою, не менш важливою складовою потенціалу виступають здібності підприємства мобілізувати ресурси у ході здійснення комплексу дій.

У свою чергу стратегічним потенціалом підприємства називають граничні можливості по досягненню глобальних і локальних стратегічних цілей у відповідних умовах зовнішнього середовища. Звичайно, що мінливість попиту та пропозиції, цін на енергоносії та інші зміни у макросередовищі України ведуть до нестабільності системи стратегічних цілей. Таким чином, здібність підприємства до декомпонування, гнучкості у використанні ресурсів набуває важливого значення в сучасних умовах.

7.1. Складові стратегічного потенціалу

При формуванні та використанні потенціалу підприємства проводиться його структуризація. Тобто його декомпонування на складові і встановлюються їх функції та зв’язки.

Існує кілька можливих підходів до структуризації потенціалу підприємства:

1. Блочно-модульна структуризація.

2. Функціональна структуризація.

Блоково-модульна структуризація потенціалу заснована на взаємодії шести складових. Кожна грань площини куба – це підсистема, а саме площина AFKB – «Система управління», ABCD – «Ресурси», BKLC – «Функції», площина EFKL –«Персонал», ADEF – «Компетенції» і площина DELC – «Культура». В кожній підсистем виділено три основні складові, які мають стратегічне значення. Вони охоплюють основні стратегічні компоненти підприємства і дозволяють досягти поставлених цілей, та найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства (рис 7.1)

Рис. 7.1. Блоково-модульна структуризація потенціалу підприємства

Розглянемо кожний з 6 блоків потенціалу підприємства. В сучасній економічній теорії виділяють блок системи управління. В управлінському блоці формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. Блок системи управління містить кілька підсистем:

• планування – націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху;

• координація – розробка стратегії підприємства згідно поставлених цілей та наявних ресурсів;

• контролю – виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень і постійного контролю за вірогідністю планових передумов.

Особлива увага приділяється функціям персоналу. Даний блок містить три складові:

• аналітична функція – містить у собі наукові дослідження та розробки і є основою для виробництва того чи іншого ресурсу або продукції;

• виробнича функція – охоплює безпосередньо діяльність, пов’язану зі здійсненням виробничого процесу;

• комунікаційна функція – діяльність спрямована на взаємодію з ринком. Вона виконує функції розробки та застосування комплексу маркетингових інструментів впливу на ринок (просування, стимулювання, ціноутворення, товарна політика). Разом з тим за допомогою комунікаційної складової забезпечується надходження інформації про зовнішнє середовище, яка необхідна для управління на етапі планування та розробки стратегічних цілей[9, с. 5-18].

Наступний блок - ресурсів. В економічні літературі він представлений різним набором модулів. Згідно блочно-модульної структуризації у складі ресурсів виробничої системи виділяють кадрові, інформаційні, фінансові та матеріальні. Але такий підхід упускає з розгляду цінні організаційні ресурси та нематеріальні активи. Тому найбільшого поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

• технічні ресурси (виробничі потужності, обладнання, матеріали і т. ін.);

• технологічні ресурси (виробничі технології, конкурентоспроможні методи виготовлення, наукові розробки й ін.);

• кадрові ресурси (професійно-кваліфікаційна структура, соціально-демографічний склад працівників, трудовий та інтелектуальний капітал);

• інформаційні ресурси (наявність системи збору і обробки інформації, каналів її поширення, можливості удосконалення інформаційної бази і т.ін.);

• організаційні ресурси структури виробництва та системи управління (гнучкість керуючої системи, організаційна техніка і ін.);

• фінансові ресурси (стан активів і пасивів, стан власного та позикового капіталу, наявність кредитних ліній і т.ін.) [6, с. 21].

Наведене вище угрупування можна доповнити іншими складовими, такими як просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, особливості розташування об’єктів нерухомості, комунікацій, можливості розширення й ін.).

В сучасних умовах конкурентне становище підприємства за інших рівних виробничих, організаційних і фінансових умов визначається також ще й діловою репутацією підприємства, наявністю позитивного іміджу. Все більше правомірно розглядати, як невід’ємний елемент системи ресурсів, так звану корпоративну (організаційну) культуру, яку надалі слід виділити в окремий блок.

Узагальнюючи вищевикладене, блок ресурсів підприємства включає наступні складові (рис. 7.2).

Рис. 7.2. Ресурсні складові потенціалу підприємства

Наступним стратегічним компонентом потенціалу підприємства є Персонал, який має в наявності наступні складові:

• склад – визначений штатним розкладом список працівників;

• мотивація – розробка та використання підприємством ряду заходів (матеріальних, емоційних, соціальних тощо) з метою поліпшення якості та продуктивності роботи;

• розвиток – систематичні заходи щодо підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, їх професійного росту.

Однією з головних складових потенціалу підприємства є Компетенції персоналу. Цей блок складається з наступних компонентів:

• кваліфікація – професійний рівень підготовки персоналу на підприємстві, який відповідає певним видам робіт;

• креативність – здатність персоналу до розробки нових технологічних, організаційних та інших рішень щодо втілення їх у процесі діяльності персоналу;

• гнучкість – вміння персоналу пристосовуватися до будь-яких внутрішніх та зовнішніх змін на підприємстві.

Компетенції відносять до так званих інтелектуальних ресурсів, до яких ще включають патенти, ліцензії, „ноу-хау”, унікальні НДПКР тощо. [4, с. 65-68]. Природа інтелектуальних ресурсів така, що їх використання не амортизує, а збільшує їхню вартість. Отже, головна їх відмінність від інших видів ресурсів – це здатність до самозростання чи капіталізація. Тому вони безумовно є інтелектуальним потенціалом і носять стратегічний характер. [2, с. 27-29]

Останнім з 6 складових є блок Культура, в якому виділяють: норми, цінності та поведінку. Перераховані вище складові являють собою сукупність морально-психологічних та соціально-організаційних факторів, які впливають та формують моральний клімат у колективі підприємства.

Наведена блоково-модульна структурізація потенціалу підприємтсва дає уявлення про його складність, як об’єкту стратегічного управління. Не вдаючись в особливості стратегічного управління, зауважимо лише, що його загальною ціллю є забезпечення ефекту сінергізму. Іншими словами, слід створювати умови, за якими взаємодія складових потенціалу підприємства буде забезпечувати більшу результативність, ніж їх діяльність поодинці.