8.1 Критерії класифікації стратегій

Найбільш розповсюдженими є кілька класифікаційних ознак, за якими групують типові стратегії. Серед них є критерії, що відбивають особливості функціонування, стадії розвитку підприємства чи галузі, його конкурентний статус, поведінку тощо.

За напрямом розвитку виділяють стратегії зростання, обмеженого зростання, скорочення тощо [7]. Вони відомі як базові стратегічні альтернативи, що наводяться майже у всіх підручниках менеджменту.

Критерій “рівень управління” визначає загальну для підприємства корпоративну стратегію, досить близьку до неї ділову, а також функціональну та операційну стратегії. За А. Томпсоном і А. Стріклендом вони утворюють “піраміду” взаємопов’язаних стратегій, де кожен своєрідний рівень – від корпоративної (інколи називають “портфельною”) послідовно через ділову (“бізнес-стратегію”) та функціональну, що деталізує та підтримує попередні, до оперативної (що найбільш конкретизована) – забезпечує досягнення стратегічної мети.

За напрямами діяльності виділяють товарно-ринкові стратегії. Вони визначають перспективну номенклатуру (асортимент) товару, обсяг виробництва (реалізації), розробку нових товарів та технологій, ринкову поведінку, організацію збуту тощо.

Критеріальна концепція досягнення конкурентних переваг (за М.Портером) визначає стратегії фокусування, диверсифікації, економії на витратах, диференціації.

За ознакою “позиція в галузі” (чи в ринковому сегменті) визначається місце підприємства у конкурентному середовищі, яке багато в чому зумовлює можливу стратегічну поведінку. Виходячи з ринкової частки підприємства Ф. Котлер визначив кілька типів стратегій – лідера, послідовника, претендента на лідерство (челенджера) і новачка (нішера) (див.рис 8.1)

Є навіть такий підхід, що грунтується на концепції багатоаспектності стратегій. Він не виділяє будь-яких класифікаційних ознак і дозволяє навести перелік досить ефективних стратегій підприємства. П. Друкер серед підприємницьких стратегій виділив чотири:

• увірватися першим і завдати масованого удару;

• нападати швидко і зненацька;

• пошук і захоплення “екологічної ніші”;

• зміна економічних характеристик продукту (ринку, галузі) [5]

Звичайно, що такий підхід не забезпечує взаємозв’язок пропонуємих стратегій. Їх навіть складно упорядкувати, не кажучи вже про системність та ранжованість стратегій.

Нарешті, існує підхід до типології стратегій, заснований на використанні множини класифікаційних ознак. Мова йде про досить суб’єктивне поєднання ключових ознак різних вищезгаданих класифікацій. У результаті підприємство буде змушене компонувати свою стратегію як функціональну (наприклад, збутову), продуктову, фокусовану на сегмент, обмежено зростаючу, нішеву чи “новачка”, що “нападає швидко і зненацька”. Щоб не сталося таке поєднання критеріальних ознак, вони потебують попереднього аналізу (кластерного, таксономічного, факторного), який визначить кількісно взаємозв’язок, вагові коефіцієнти для обраних критеріальних показників.

Отже, стратегії підприємств можна класифікувати за різними суттєвими ознаками чи критеріями. Більшість з них запропоновані західними дослідниками. Згодом з’явилися роботи російських авторів Р.А.Фатхутдінова, Г.Л Азоєва з дещо адаптованими й навіть авторизованими класифікаціями. Українські автори К.І.Редченко, В.А.Василенко, Т.І.Ткаченко, А.І.Белошапка йдуть тим же шляхом, практично відтворюючи існуючі угруповання стратегій. Більш обгрунтованими є класифікації С.Ф.Покропівного, В.М.Колота, що адаптували базові загальні стратегії до умов України. Остаточно обгрунтували визначення статегій для підприємств України В.В.Пастухова, А.П.Наливайко, З.Є.Шершньова, однак реалії нашого народного господарства потребують постійного пошуку та подальшого наукового обгрунтування шляхів стратегічного розвитку вітчизняних підприємств.

Найбільш змістовна класифікація наведена у таблиці 8.1, яка містить розмежування стратегій за 12 критеріями, що дозволяє виділити їх із загальної сукупності стратегій бізнесу. Цей перелік класифікацій не включає кілька досить розповсюджених типологій. Деякі заслуговують окремої уваги, адже критерії їх виділення не завжди чітко визначені. Наприклад, так звані конкурентні стратегії розглядають М. Портер, І. Ансофф, Г. Азоєв, але кожен з цих науковців класифікує їх за різними ознаками. З точки зору диверсифікації розглядають стратегії А.Томпсон і А.Стрікленд. Підприємницькими вважають стратегії П.Дойль, А.Аакер, Р.Фатхутдінов. Різні за змістом стратегії угрупував О.Градов під назвою економічних. Але кожна з запропонованих класифікацій містить кілька ключових стратегій, які, в свою чергу, стають основою угрупувань більш конкретизованих стратегій.

Класификація стратегій за різними критеріями­ Таблиця 8.1

І.Ансофф в своїх наукових виданнях пропонує іншу класифікацію стратегій підприємства (див.рис 8.2).

Причому собливістью класифікації стратегій є їх комерційна спрямованість, яку при веденні справ отримують фірми та підприємства, та конкурентні стратегії.Останні за І.Ансоффом можна описати за допомогою уточнюючих характеристик. Наприклад, продуктова диференція („продуктова ніша”)― визначає особливості продукції даної фірми; ринкова диференціація(„ринкова ніша”)― визначає особливості положення фірми на ринку.

Класифікація економічних стратегій підприємства поєднує різні за змістом та напрямком дії стратегії. Одна їх частина спрямована на зовнішнє конкурентне середовище, інша реалізується безпосередньо на підприємстві. Стратегії поєднує одна мета–запобігання банкрутства підприємства. Перелік економічних стратегій, їх сутність, розкрив в своїй класифікації О.П.Градов(рис.8.3).

Рис.8.3. Економічні стратегії підприємства (за О.П.Градовим)

У інших класифікаціях знайшли своє відображення такі стратегії підприємства як: покращення якості товару,покращення організаційно-технічного рівня виробництва,ресурсозбереження в межах фірми, ціноутворення,вдосконалення управління персоналом. А також маркетингова стратегія.Таку загальну класифікацію стратегій підприємства сформулював в своїх професійних виданнях Р.А.Фатхутдінов (див.таблицю8.2).[12,с.234]

Класифікація стратегій підприємства за .А.Фатхутдіновим Таблиця 8.2

Наведена у таблиці 8.2 класифікація містить стратегії,що спрямовані на пошук та реалізацію внутрішніх резервів підприємства.Це організація виробництв,ресурси(матеріальні,інформаційні,технологічні),персонал. На зовнішнє середовище орієнтовані стратегії ціноутворення та маркетингу.Відзнакою цієї класифікації є конкретизація напрямків і навіть об'єктів стратегічного аналізу.

Наведені класифікації стратегій за різними критеріями дають уявлення про різноманітність напрямків діяльності підприємств.

На Рис.8.4 відображенна спроба представити класифікації найбільш відомих авторів.

Найбільш розповсюджене групування загальних стратег ій наведене М.М.Месконом та іншими. До них віднесено стратегії росту, обмеженого росту, скорочення (вимагаючи ліквідацію бізнесу) та комбінування цих стратегій (див. рис. 8.4)

Стратегії зростання використовують за умов позитивної ринкової кон’юнктури, здебільшого у нових ринкових сегментах, у високотехнологічних виробництвах тощо. Прикладом є новітні інформаційні технології, програмне забезпечення, мікроелектроніка.

Обмежене зростання характерне для сталих виробництв, де склалися певні норми прибутку. Стратегії націлені на закріплення конкурентних переваг, що забезпечують стійкий фінансовий стан. Такі стратегії притаманні майже всім фірмам, що вже давно присутні на національних ринках. Вони спрямовані на захист ринкового сегменту, модифікацію продукції, розвиток виробничого потенціалу підприємства.

Стратегії скорочення передбачаються при погіршенні фінансового стану підприємств, втраті ними частини свого ринку та інше. Необхідно організувати свій “відступ”, щоб реструктуризувати діяльність чи активи. Граничним випадком цілеспрямованого скорочення є стратегія ліквідації. Вона може передбачати санацію чи проведення процедури банкрутства.

Нарешті, можлива досить складна стратегія комбінування вищезгаданих стратегій. Вона застосовується багатопрофільними підприємствами, диверсифікованими фірмами, що мають кілька напрямків діяльності. Комбінування полягає в ліквідації збиткових і навіть малоперспективних виробництв та перерозподілі ресурсів у діяльність з високою рентабельністю.

Кілька років тому О. Сумець доповнив класифікацію загальних стратегій підприємства, до яких він відносить:

1. стратегії зростання;

2. стратегії підтримки;

3. стратегії реструктуризації;

4. стратегії скорочення (згортання) діяльності;

5. стратегію ліквідації.

Стратегії підтримки спрямовані на підтримку основної діяльності, яка заснована на захисті частки ринку, підтримці виробничого потенціалу підприємства, модифікації продукції тощо. На відміну від неї, стратегія реструктуризації націлена на зміцнення підприємства і пристосування його до динамічних умов ринку. Стратегії реструктуризації передбачають скорочення витрат, освоєння нових видів діяльності і ринків. Стратегія ліквідації передбачає ліквідацію окремих підрозділів підприємства з метою перегрупування сил для забезпечення збільшення ефективності своєї діяльності. Стратегії ліквідації реалізуються шляхом санації, виконання процедури банкрутства або навіть закриття підприємства [9, с. 147].

В умовах реформування економіки України вітчизняні науковці до базових відносять стратегії виживання, стабілізації та обмеженого зростання. Системна криза, з якої ніяк не може вийти більша частина підприємств країни,частина змушує їх звертатися саме до стратегії виживання. Реально вони спрямовані на ліквідацію збиткових виробництв, застарілих технологій, матеріаломісткоїпродукції. Під тиском закордонних виробників вітчизняні підприємства повині всебічно розглядати наступні стратегічні альтернативи:

• скорочення та переорієнтації;

• інтеграції;

• експансії;

• реструктуризації;

• диверсифікації;

• оптимізації виробництва тощо.

Треба зауважити, що кожне розглянуте вище угруповання базується на певних засадах та визначеннях тієї чи іншої точки зору. Детальніше деякі з видів стратегій бізнесу будуть розглянуті у наступних розділах.