1.1. Роль стратегії в управлінні

Світову економіку початку ХХІ сторіччя відзначає поглиблення глобалізації, яка є загальносвітовим явищем і охоплює все більше сторін суспільного життя. Серед нових тенденцій на світовому ринку привертає увагу глобалізація конкуренції, що саме формується. Звичайно, що Україну торкнуться наслідки цих процесів, навіть за умов самоізоляції чи пошуку екстремальних шляхів. На жаль, не вдалося реформувати у достатній мірі вітчизняну економіку, але щоб відставання не стало безнадійним, треба приймати сучасні моделі соціально-економічного розвитку, які сформувалися у ринковій економіці як на рівні держав, так і корпорацій, фірм, підприємств.

В загальному розумінні сутність реформування економіки у постсоціалістичних країнах складає досить просте явище: необхідно перейти від ринку виробників до ринку споживачів. Але така радикальна зміна орієнтирів потребує насамперед нової філософії, яка передбачає як об’єктивну спрямованість векторів у виробничих відносинах від виробництва, яке стає вторинним, до споживання, що є первинним. Це вимагає суттєвих змін у стратегіях виробництва, системах руху товарів, постачання тощо. У дореформованій економіці спочатку приймалися рішення про випуск продукції (за асортиментом та обсягами), а потім розроблялися питання організації збуту «під виробника». В умовах насиченого товарного ринку ( і навіть у пореформованій економіці) питання про визначення виробничих програм та завдань ставляться в залежності від структури та обсягів ринкового попиту. У табл.1.1 наведено зіставлення основних орієнтирів розвитку підприємств за старих та нових поглядів на виробництва. В кожному з наведених підходів орієнтири ранжовані за ступенем зниження їх значення згідно кожної з концепцій.

Адміністративна економіка визначала підприємство ключовим об’єктом виробничих відносин, тому вирішення всіх проблем шукалося в сфері управління виробничими процесами, ефективному використанні ресурсів, підвищенню продуктивності праці тощо. Це звичайні, традиційні напрямки, які не знімаються з порядку денного, але не вирішують проблем, що притаманні якісно іншим суспільно-економічним відносинам. Сучасні проблеми України вже не вирішити традиційними підходами, потрібна переорієнтація поглядів на управління підприємством, що спрямоване на ринок, на споживача. Підприємство повинно виживати у конкурентному середовищі. Його внутрішній стан слід оцінювати не за балансовою вартістю, як раніше, а здатністю пристосовуватися до конкурентного середовища. Гнучкість стає головною характеристикою виробництва. Вона формується за допомогою стратегічного управління і підтримується так званим «портфелем стратегій», серед яких є маркетингові, товарні, фінансові, виробничі тощо. Кожна з них містить правила, норми, інструменти, які дозволяють обґрунтувати конкретні стратегії розвитку підприємства.

Таблиця 1.1