10.1 Поняття диверсифікації.

Диверсифікація (від лат. diversification – зміна, різноманітність) - це стратегія виходу підприємства на товарний ринок, що відрізняється від його звичайних ринків. Вона реалізується за допомогою двох стратегій росту: розширенні товарного асортименту і розширенні ринку. Однак диверсифікація може містити в собі і новий товар, і новий ринок одночасно. [1, 121]

Використовується стратегія диверсифікації для того, щоб організація не стала занадто залежною від одного стратегічного господарського підрозділу. Існує два можливих шляхи здійснення диверсифікації:

1. Внутрішнє зростання – проведення диверсифікації діяльності вже існуючого підприємства, тобто виходить за рамки промислового ланцюжка, усередині якого вона діяла, і шукає нові види діяльності, з метою досягнення ефекту синергізму (концентрична диверсифікація);

2. Зовнішнє зростання – диверсифікація шляхом злиття та поглинання з метою оновлення свого корпоративного портфеля (чиста диверсифікація).

Злиття – це угода між двома і більш підприємствами, капітал яких об’єднується в одній компанії. Така угода зазвичай укладається між близькими по розміру фірмами. Поглинання – це покупка контрольного пакету акцій іншого підприємства і перетворення її в підрозділ компанії-покупця. Поглинання зазвичай має місце між компаніями різними за розміром і може носити як дружній, так і ворожий характер. [6, c. 221-222] В українських умовах отримали розповсюдження обидва шляхи. По-перше, українські підприємства розробляють нові нетрадиційні для них види продукції. По-друге, процес приватизації супроводжується злиттям та поглинанням підприємств. Частіше злиття декларується як підтримка, як встановлення контролю. Як визначити ділову співпрацю «Райффайзенбанку» та банку «АВАЛЬ» - це поглинання чи злиття?

Диверсифікаційне зростання виправдане в тих випадках, коли галузь не дає фірмі можливостей для подальшого зростання або коли можливості зростання за межами цієї галузі значно привабливіше. Компанія повинна виявити для себе напрями, де знайде застосування накопичений нею досвід, або напрями, які сприятимуть усуненню недоліків, що є у неї.

Стратегія створення спільних підприємств може бути привабливою в трьох ситуаціях.

По-перше, це гарний спосіб робити те, що ризиковано або не економічно робити поодинці .

По-друге, спільні підприємства зручні, коли об'єднання ресурсів двох і більше незалежних організацій створює структуру з більше значними конкурентними перевагами, необхідними для досягнення успіху (синергія!).

По-третє, спільні підприємства з іноземними партнерами іноді є єдиною можливістю перебороти імпортні квоти, тарифи, національні політичні інтереси й культурні бар'єри.

Науковці узагальнили практичний досвід і виділили основні фактори, що обумовлюють вибір стратегії диверсифікованого росту:

• ринки збуту підприємтсва знаходяться в стані насичення або ж скорочення попиту на продукт внаслідок того, що він перебуває в стадії вмирання;

• поточний бізнес дає перевищуючі потреби надходження грошей, але суми цього прибутку недостатньо для виконання планів по масштабному розширенню основної, профільної діяльності, тому ці кошти можуть бути прибутково вкладені в інші сфери бізнесу;

• отримання більшого прибутку, ніж за нормою від простого розширення виробництва, створює передумови для підприємницької експансії;

• новий розширений бізнес може викликати синергічний ефект, наприклад, за рахунок кращого використання устаткування, комплектуючих виробів, сировини тощо;

• антимонопольне регулювання не дозволяє подальшого розширення бізнесу в рамках даної галузі.

В умовах України досить розповсюджені такі форми диверсифікації:

• використання вигод оподаткування;

• підвищення ліквідності активів;

• забезпечення інтересів керівництва;

• може бути полегшений вихід на світові ринки;

• компанія потрапила під дію синдрому “добре там, де нас немає”. Компанія потрапляє у таку ситуацію тоді, коли володіючи недостатньо надійною інформацією об альтернативах диверсифікації, негайно переходить до практичних дій;

• можуть бути залучені нові кваліфіковані службовці або ж краще використаний потенціал наявних менеджерів.

Можна виділити наступні основні мотиви диверсифікації:

• економія на масштабі виробництва;

• прогалини у виробничій сфері;

• зниження ризику;

• очікування керівництва;

• спільна діяльність;

• доступ до технологій, ринків, ресурсів (див. рис.10.1).

На рис. 10.1 наведено мотиви диверсифікації.

Економія на масштабі виробництва має свої обмаження і «пороги». Вона передбачає ситуацію коли витрати підприємства збільшуються рівно-пропорційно з прибутком і постає необхідність більш ефективного вкладення капіталу у нові сфери виробництва. Інвестуванням капіталу у різні галузі виробництві пов’язано зі зниженням ризику, бо зниження прибутку від одного з видів діяльності не призведе до значних збитків завдяки процвітанню інших. Очікування росту ефективності основане на вкладанні капіталу у нову галузь по рішенню керівництва, яке передбачає отримати прибуток. При реалізації диверсифікаційного злиття мотивом може виступати можливість доступу до нових технологій, ринків, ресурсів та маркетингових систем завдяки поєднанню зусиль ти можливостей.