Зіставлення орієнтирів розвитку підприємств

Визначення нових векторів розвитку України, інтеграція у світову економічну спільноту потребують вміння „грати за правилами”, що складаються у міжнародних ділових стосунках. Серед них є використання нових інструментів управління, що досить „екзотичні” для вітчизняних менеджерів (коучінг, бенчмаркінг, аутсорсінг тощо) і не набули серед них практичного розповсюдження. Але обов'язковою умовою сучасного підприємництва є формування стратегій діяльності як передумови здійснення необхідних трансформацій.

Цілі стратегічного планування направлені на зміцнення конкурентних позицій підприємства на ринку і стосуються вони будь-якого суб'єкта господарювання (підприємства, фірми). Реальні стратегічні цілі орієнтовані на:

• Поліпшення якості випущеної продукції та наданих послуг у порівнянні з конкурентами;

• Забезпечення вищих темпів зростання, ніж у середньому по галузі;

• Збільшення частки ринку;

• Проникнення на закордонні ринки;

• Покращення репутації фірми;

• Досягнення низького рівня витрат тощо.

Слід відзначити, що стратегічні цілі здебільше розуміються як суто фінансові, тоді як вони значно ширші і повинні мати для підприємств, фірм та компаній найвищий пріоритет.

Якщо провести аналогію з автомобілем, що має фари ближнього і дальнього освітлення, то фінансові цілі висвітлюють відносно ближчі умови, а стратегічні – віддалені. Їх досягнення вимагає можливості регулювання швидкості і навіть зміни напрямів руху. Досвідчені водії вміло перемикають освітлення, однак у підприємницькій діяльності усе набагато складніше. Вона потребує особливих підходів до оцінки ділового, конкурентного середовища, які врешті-решт формують стратегічне мислення.

Відсутність у підприємців навичок стратегічного мислення не дозволяє передбачити на перспективу стан підприємства у бізнес-просторі. Це зумовлює майже неминуче виникнення кризових ситуацій на підприємстві у конкурентному середовищі. Основними ознаками такої недооцінки ролі стратегії в управлінні є:

• Нерозуміння сутності стратегічної спрямованості цілей, особливостей та сторін діяльності підприємства;

• Відсутність альтернативних стратегій і запасних варіантів на випадок зміни середовища;

• Відсутність стратегічних планів чи їх недостатня обґрунтованість;

• Відсутність інформаційно-аналітичної підтримки стратегії і розроблених проектів розвитку підприємства;

• Використання неперевіреної інформації та неувага до внутрішнього та зовнішнього середовища;

• Невміння прогнозувати потреби ринку;

• Відсутність у менеджерів і керівників досвіду стратегічної діяльності, а іноді невміння керувати опором конкуренції, вести "бої" з конкурентами;

• Неповне осмислення діяльності підприємства та ототожнення понять стратегії і тактики останнього.

Ці недоліки були визначені на Міжнародній науково-практичній конференції „Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика”, що відбулася 27-28 жовтня 2005 р. у м. Києві. Саме в цих напрямках слід спрямувати зусилля теоретиків та практиків, учених та підприємців, викладачів та студентів, щоб підняти роль стратегії в управлінні підприємствами.

Необхідність розробки стратегій для вітчизняних підприємств обумовлена кількома проблемами, серед яких актуальними є:

1. Забезпечення ефективної діяльності більшості підприємств шляхом досягнення динамічної рівноваги із зовнішнім середовищем;

2. Визначення шляхів виживання в умовах ринку та нових факторів успіху підприємства у конкурентному середовищі;

3. Пошук та розподіл ресурсів;

4. Необхідність поєднання рішень та дій.

В теоретичному плані серед багатьох проблем, що вирішуються в нинішній час на вітчизняних підприємствах, особливу увагу необхідно приділяти впровадженню принципів та методів стратегічного управління.