3.5. Методи обліку затрат на виробництво

Методи обліку затрат на виробництво продукції –це сукупність способів та прийомів, в процесі яких здійснюється групування й розподіл виробничих затрат за об’єктами калькулювання (носіями затрат) для обчислення собівартості окремих видів та одиниць продукції.

Залежно від кількості продукції розрізняють:

• собівартість одиниці продукції;

• собівартість всього обсягу продукції.

Залежно від об’єкта обліку (замовлення, переділ, процес) виділяють такі методи калькулювання собівартості:

• попроцесний,

• попередільний

• позамовний.

Важливим критерієм методів та форм калькулювання собівартості є повнота включення затрат звітного періоду в калькуляцію.

Залежно від повноти включення поточних затрат розрізняють:

• повну виробничу собівартість;

• неповну (пряму) виробничу собівартість.

Повна собівартість продукції включає всі види затрат підприємства, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції. При цьому можуть бути використані попередільний, попроцесний та позамовний методи калькулювання собівартості. Характеристика системи обліку та калькулювання собівартості за повними затратами буде розглянута в розділі IY.

Неповна (пряма) виробнича собівартість включає затрати тільки на виробництво та калькулювання маржинальної собівартості продукції, яка базується на визначенні змінних затрат в розрізі окремих видів продукції. Тому неповна собівартість грунтується на групуванні затрат залежно від зміни обсягу виробництва на постійні й змінні та калькулюванні маржинальної собівартості, яка відображає індивідуальну собівартість. Прикладом системи, яка базується на визначенні маржинальної собівартості є дірект-костінг. Дірект-костінг- це метод калькулювання неповної собівартості, яка включає лише прямі змінні затрати, залежних від зміни обсягу виробництва. Характеристика системи обліку та калькулювання собівартості за неповними затратами буде розглянута в розділі Y.

Одним із критеріїв методів і форм обліку затрат та калькулювання собівартості, який спрямовує на ефективне здійснення затрат є оперативність її формування та відповідність заздалегідь встановленим стандартам.

Залежно від оперативності формування розрізняють:

• метод обліку фактичних затрат і калькулювання фактичної собівартості;

• метод обліку нормативних затрат і калькулювання нормативної собівартості продукції.

Принципова різниця методу обліку нормативних затрат в тому, що в собівартість включається затрати, які передбачені процесом діяльності, для цього здійснюється попереднє калькулювання нормативної собівартості. Прикладом системи, яка базується на визначенні нормативної собівартості є стандарт-кост, яка багато в чому подібна до вітчизняного нормативного методу. Характеристика системи обліку та калькулювання собівартості за нормативними затратами буде розглянута в розділі YII.

Можна виділити найбільш поширені в сучасний період методи обліку затрат, які зображені на рис. 3.5.

Рис. 3.5. Методи обліку затрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції

Величина середньої собівартості, одержана методом обліку фактичних затрат, не забезпечує виявлення більш рентабельних видів продукції, управління виробничими затратами та підвищення конкурентоздатності продукції.

Особливості діяльності підприємств, розширення та ускладнення завдань, які виникають перед підприємствами, вимагають використання додаткових ознак класифікації методів обліку затрат та калькулювання собівартості не тільки для визначення фінансового результату діяльності, але й планування, контролю та прийняття управлінських рішень в процесі постачання, виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг) (табл. 3.2).

Таблиця 3.2