Ознаки класифікації методів обліку затрат

Традиційна система обліку та калькулювання побудована на визначенні фактичної собівартості продукції вже після того, як вона виготовлена й жодні управлінські рішення на її величину вплинути не в змозі. Навіть використання нормативного методу, який забезпечує виявлення відхилень нормативних затрат від фактичних, (але вже після здійснення виробничого процесу на основі фактичних його результатів) мало що змінює в цій ситуації.

Існуюча система обліку й калькулювання собівартості продукції характеризує фактичну діяльність підприємства в цілому, а традиційні методи не дозволяють одержати важлииву інформацію за альтернативними аналітичними напрямами: групами виробів, покупцями, ринками збуту, сферами діяльності та центрами відповідальності.

Залежно від об‘єкта обліку та типу технологій, які використовуються на підприємствах (організаціях, установах), можна виділити позамовний, попередільний та попроцесний методи обліку затрат.

Позамовний метод обліку затрат характерний для індивідуального та дрібносерійного виробництв, до яких відносяться галузі суднобудування, авіабудування, машинобудування, металообробне та швейне виробництво, науково-дослідні, проектні та конструкторські роботи, аудиторські та консультаційні послуги, будівельна та видавнича діяльність. Позамовний метод використовується підприємствами сфери послуг з виготовлення меблів, пошиву одежі за індивідуальними замовленнями, ремонту автомобілів та телевізорів.

Позамовний метод використовується для калькулювання складних продуктів, до складу яких включають дві й більше складових частин (елементів). При цьому собівартість складного продукту включає суму собівартостей окремих простих продуктів, що входять до його складу.

Принцип накопичення та розподілу затрат в умовах використання позамовного методу калькулювання собівартості продукції наведемо на рис. 3.6.

Рис. 3.6. Принцип накопичення та розподілу затрат на основі використання позамовного методу обліку затрат

Об’єктом калькулювання при позамовному методі є окреме замовлення, контракт (проект) або партія продукції. Так, для наведеного прикладу в замовлення включаються дві деталі А і Б. Для завершення виготовлення замовлення, необхідно щоб деталі пройшли процес зборки. З рис. 3.6 видно, що над виконанням замовлення працюють 3 цехи, два із них (1 і 2) займаються виготовленням деталей А і Б, а цех 3 здійснює процес зборки.

Тому для калькулювання собівартості замовлення необхідно:

• обчислити прямі затрати (матеріальні, трудові) на виготовлення деталей А і Б (кожної окремо);

• розподілити накладні (адміністративні) затрати на виробничі цехи;

• визначити собівартість деталей А і Б, як суму прямих і накладних затрат;

• визначити собівартість замовлення, яка включає: собівартість деталей А і Б; затрати, які мали місце в процесі зборки; накладних затрат, розподілених на дане замовлення; затрат, пов’язаних зі збутом даного замовлення.

Основним документом (обліковим регістром) в умовах позамовного методу обліку затрат є калькуляційна картка (відомість) замовлення, яка відкривається на кожне замовлення споживача та містить таку інформацію:

а) вартість матеріалів, придбаних для виконання замовлення (на основі актів приймання, рахунків-фактур постачальників);

б) вартість матеріалів, використаних із наявних запасів (на основі накладних-вимог на відпуск матеріалів, лімітно-забірних карт);

в) заробітна плата робітників (на основі карток обліку виробітку);

г) інші прямі затрати.

У картці аналітичного обліку затрат на виробництво за замовленнями відображаються: найменування, тип і кількість замовлених виробів, назва замовника, термін виконання замовлення, найменування виконавця, планова собівартість з урахуванням всіх статей затрат, ціна. Крім того, необхідно відобразити відхилення фактичних затрат від діючих норм з поясненням причин, що призвели до цих відхилень. Після виконання замовлення в калькуляційній картці відображається сума прямих та накладних затрат. Метод розподілу накладних затрат повинен бути передбачений обліковою політикою підприємства.

При цьому затрати цехів визначаються за окремими замовленнями за статтями калькуляції, а затрати на сировину та матеріали, паливо й електроенергію – за окремими групами. При позамовному методі обліку кожному замовленню надається власний номер (шифр), який відображається в усіх документах, які стосуються даного замовлення.

Для визначення собівартості окремого замовлення попередньо передбачається розподіл загальновиробничих затрат. Загальновиробничі затрати між окремими замовленнями розподіляються відповідно до бази розподілу (величини заробітної плати, кількості відпрацьованих годин, обсягу діяльності або величини прямих затрат).

Особливістю позамовного методу обліку затрат є те, що визначення затрат здійснюється не за звітний період, а за окремими замовленнями. Фактична собівартість одиниці виробу (робіт) визначається після виконання замовлення, як частка від ділення загальної суми затрат та кількості виготовленої за замовленням продукції (виробів). Якщо в кінці звітного періоду замовлення повністю не виконано, загальна сума затрат, відображена в калькуляційній картці характеризує затрати незавершеного виробництва.

При передачі частково виконаного замовлення замовнику оцінка здійснюється за нормативною (плановою) або фактичною собівартістю раніше виготовлених аналогічних виробів з урахуванням змін в їх конструкції, технології та умовах виробництва.

Приклад 3.2. Підприємство отримало замовлення №1 і №2, на їх виконання використано основних матеріалів на суму 5 000 грн. (в т.ч. на замовлення №1- на суму 3 000 грн., а на замовлення №2- 2 000 грн.). Нарахована заробітна плата на суму 1 000 грн., в т.ч. зарплата на замовлення № 1 склала 600 грн. і на замовлення №2- 400 грн.

Списані загальновиробничі затрати на замовлення на суму 800 грн. За базу розподілу прийнята основна заробітна плата.

Після розподілу на замовлення №1 буде списана сума загальновиробничих затрат:

8 000/1 000х 600= 480 грн.

Відповідно на замовлення №2 буде списана сума загальновиробничих затрат:

8 000/1 000х400=320 грн.

В картках аналітичного обліку замовлень будуть відображені такі записи:

Замовлення№1:

Основні матеріали- 3 000 грн

Заробітна плата- 600 грн.

Загальновиробничі затрати- 480 грн.

Усього фактична собівартість –4080 грн.

Замовлення №2:

Основні матеріали - 2 000 грн

Заробітна плата- 400 грн.

Загальновиробничі затрати- 320 грн.

Усього фактична собівартість – 2720 грн.

Основні бухгалтерські записи, характерні для позамовного

методу обліку затрат, наведемо в табл. 3.3.

Таблиця 3.3