8.2.2. Прийняття рішень в процесі виробництва

Прийняття рішень щодо розмірів партії (серії) виробництва продукції. Оптимізація розміру партій виготовленої продукції характерна для серійного виробництва продуктів, подібних за типом виробництва або за типом сировини та матеріалів, що використовуються для її виготовлення.

Розмір партії- це кількість одиниць продукції, які виготовляються безперервно без переналагодження виробничого обладнання. Особливо актуальна проблема визначення розміру партії для серійного виробництва.

Метою оптимізації розміру партії є мінімізація складських затрат, затрат на переналагодження та процентів за капітал. Оптимізація необхідна для максимального задоволення попиту на продукцію, що виготовляється одночасно, мінімізації затрат на зберігання та переналагодження обладнання.

Для серійного виробництва характерна наявність постійних затрат, пов’язаних з переналагодженням виробничого обладнання, для яких характерна дегресивна поведінка, тобто чим більший розмір партії, що виготовляється, тим менші затрати (на переналагодження) на одиницю продукції (внаслідок їх розподілу на більшу кількість виготовленої продукції). Тому виробник намагається звести до мінімуму кількість серій продукції, що виготовляється для максимального скорочення затрат на переналагодження. При цьому з’являється ризик незадоволення попиту на інші види продукції й одночасного збільшення до максимуму складських затрат.

Величина затрат на переналагодження включає затрати на оснащення обладнання, вартість допоміжних засобів та інструменту, які використовуються, зарабітну плату та відповідні нарахування й залежить від тривалості цього процесу. Отже, затрати на переналагодження обумовлені підготовкою до виготовлення нової серії продукції (нового замовлення) і містять затрати на переналагодження обладнання з урахуванням простою обладнання та всіх затрат, які мали місце до моменту запуску в виробництво нової серії продукції.

Якщо протягом тривалого періоду виготовляється лише одна партія продукції, як наслідок має місце суттєве збільшення складських запасів. Якщо припустити, що рівень виробництва має постійний характер, то складський запас збільшується безперервно (рис. 8.7).

Рис. 8.7. Динаміка складського запасу

На відміну від затрат на переналагодження, величина складських затрат збільшується пропорційно величині складських запасів.

Отже, затрати на переналагодження та складські затрати знаходяться в зворотнопропорційній залежності. Це означає, що чим більша кількість серій продуктів, які випускаються, тим більше затрати на переналагодження й менше складські затрати і, навпаки, чим менше кількість партій (серій), тим менше затрати на переналагодження й більше складські затрати (рис. 8.8 ).

Рис. 8.8. Графічне зображення оптимального розміру партії,

де

Zп- загальні затрати на переналагодження обладнання;

Zс- загальні складські затрати;

(Zп +Zс)- сума складських затрат й затрат на переналагодження;

q_о - оптимальний розмір партії.

Оптимальний розмір партії можна визначити також за допомогою формули:

(8.2)

З метою виведення формули для визначення оптимального розміру партії використаємо такі вихідні дані: припустимо, що кількість продукції, яку випускає підприємство й яка повністю задовольняє попит покупців протягом року складає К, а кількість продукції в одній партії дорівнює q, тоді кількість партій за рік складе:

(8.3)

Якщо загальні затрати на переналагодження дорівнюють Zп, а затрати на переналагодження однієї партії (серії) продукції z_п, тоді

Zп= п х z_п= х z_п (8.4)

На основі цього рівняння можна зробити висновок, що зі збільшенням розміру партії, загальні затрати на переналагодження всіх партій зменшуються.

Для визначення величини складських затрат припустимо, що складський запас протягом року рівномірно зменшується від q до “0”, тоді середній складський запас складе: q/2;

Зі збільшенням величини партії збільшується також величина складських затрат, тоді буде справедливим рівняння:

Zс=z_с х q /2, (8.5)

де

Zс- загальні складські затрати;

z_{с -} складські затрати на одну партію_.

Тоді сума загальних складських затрат і затрат на переналагодження дорівнюватиме:

Zп+ Zс= п х z_п= К / q х z_{п +} z_с х q /2 (8.6)

Сума складських затрат і затрат на переналагодження повинна спрямовуватись до “0”, тобто

Z п+ Zс= К/ q х z_{п +} z_с х q /2 тіп (8.7)

Для визначення оптимального розміру партії (q _о) запишемо рівняння в диференційованій формі: dz/d q=K/ q² х z_n +z_c/2;

За умовою dz/dq=0, отже оптимальний розмір партії дорівнюватиме:

(8.8)

Приклад 8.3 Вихідні дані для визначення розміру оптимальної партії виготовлення продукції: підприємство планує реалізувати 100 000 виробів. Затрати на переналагодження складають 1 000 грн. Складські затрати дорівнюють 10 грн. на 1 виріб.

Оптимальний розмір партії складе:

= =4472 шт.виробів

Отже, оптимальний розмір партії в 4472 шт.виробів забезпечить мінімальні затрати і є найбільш вигідним з точки зору величини прибутку.

Приклад 8.4 Вихідні дані для прийняття рішення щодо виконання додаткового замовлення: підприємство випускає агломерат, ціна реалізації якого 113,96 грн. за 1 т, а фактичний обсяг виробництва дорівнює 4 000 тис.т. в місяць, нормальна потужність підприємства відповідає 6 000 тис.т. Повна собівартість агломерату складає 92 грн. за 1 т.

Підприємство одержало додаткове замовлення на виготовлення 1 500 тис.т. агломерату за ціною 87 грн. за 1 т. Необхідно прийняти рішення щодо доцільності виконання додаткового замовлення.

На перший погляд слід відхилити замовлення, так як запропонована ціна не відшкодовує повної собівартості агломерату. Однак, перш ніж прийняти остаточне рішення, необхідно звернутись до структури затрат (на 1 т продукції), яка має такий вигляд (в грн.):

прямі матеріальні затрати - 60

прямі затрати на робочу силу-10

змінні загальновиробничі затрати-7

постійні загальновиробничі затрати-3

адміністративні затрати- 6

затрати на збут (змінні) -3

затрати на збут (постійні) 3

Усього повна собівартість 92 грн.

У зв'язку з тим, що запропоноване замовлення є додатковим, а всі постійні затрати вже враховані в виробничій програмі підприємства, тому загальна величина постійних затрат не зміниться зі збільшенням обсягу виробництва на величину додаткового замовлення (1 500 тис.т), а тому необхідно врахувати лише змінні затрати.

Таким чином, приймаючи рішення щодо додаткового замовлення запропоновану ціну необхідно зіставити з сумою змінних затрат, а не з повною собівартістю продукції.

Фінансовий результат, який зможе одержати підприємство за рахунок виконання додаткового замовлення, складатиме 10 500 тис.грн. =

1 500 000 (87-80). Отже, підприємство додатково одержить 10 500 тис. грн. доходу. Це пов’язано з тим, що в основі рішення щодо прийняття додаткового замовлення знаходиться "поведінка" затрат залежно від зміни обсягу виробництва, тому в основі формування ціни повинна лежати величина змінних затрат, а не повна собівартість.

Прийняття рішень на основі АВС-аналізу. В процесі виробництва керівникам постійно доводиться вирішувати різноманітні завдання. В сфері виробництва найбільший ефект забезпечує використання АВС-аналізу відносно оптимізації постійних затрат та сфер діяльності.

Класифікація завдань за ступенем важливості та термінам виконання є основною передумовою максимального підвищення ефективності діяльності. Згідно такої класифікації А-завдання відносяться до найважливіших, на виконання яких необхідно затратити біля 5 % часу, а внесок їх в загальний результат підприємства оцінюється в 75 %. Менш важливими є В-завдання, які вимагають 20 % часу й забезпечують 20 % ефекту і С-задачі вимагають біля 75 % затрат часу, а їх внесок в ефективність діяльності оцінюється лише 5 %.

Тобто АВС-аналіз використовується для оцінки ступеня важливості завдань, для цього співставляється вартісна оцінка завдань і час, який витрачається на їх вирішення.

До основних етапів проведення АВС-аналізу відносяться:

1) виявлення та формування всіх видів діяльності;

2) групування видів діяльності за значимістю для досягнення цілей підприємства;

3) оцінка видів діяльності за АВС-шкалою;

4) розробка графіка виконання робіт відповідно до значимості за АВС-шкалою та термінами виконання.

Отже, внаслідок використання АВС-аналізу, керівник може дійти висновку щодо виконання окремих видів робіт особисто, часткового делегування робіт (В-роботи) або делегування повного обсягу робіт (С-роботи) компетентним співробітникам .

Прийняття рішення „виробляти чи купувати”. Рішення, що стосуються вибору варіанту між власним виробництвом напівфабрикатів (деталей) чи закупівлею їх зі сторони, залежать від економічних і неекономічних чинників. З економічної точки зору підприємствам вигідно випускати напівфабрикати власного виробництва, якщо вони мають достатньо виробничих потужностей та якщо ринкова вартість напівфабрикатів перевищує змінні затрати деталей, виготовлених на власних потужностях, а постійні затрати, пов’язані із закупівлею в іншого постачальника, значні. Крім того, необхідно враховувати якість та взаємовідносини, які склались з постачальниками напівфабрикатів (деталей). Якщо власні потужності недозавантажені, необхідно порівняти затрати на їх придбання з додатковими затратами, які виникнуть внаслідок виробництва на власних потужностях. Якщо в результаті власного виробництва виникає одне вузьке місце, до затрат необхідно додати втрачену вигоду- маржинальний доход, від якого доводиться відмовитись із-за виникнення вузького місця.

Вузькі місця- це обмеження, які виникають в процесі діяльності, пов’язані з недостатньою кількістю виробничих потужностей, площ і інших виробничих ресурсів

Якщо ж є велика кількість вузьких місць, рішення прийняти значно складніше. В даному випадку необхідно використання методів лінійного програмування. Критерії та моделі прийняття рішень містяться в табл.8.6.

При незначній потребі підприємства в напівфабрикатах вигідніше їх купувати, так як постійні затрати, пов'язані із закупівлею, незначні або взагалі відсутні.

Якщо метою підприємства є одержання максимального прибутку, то досягнення цієї мети реально за умови здійснення нових вкладень у виробництво, що дозволить випускати нові види продукції. Накопичений досвід виробництва, наявність „ноу-хау” також є передумовою для прийняття рішення випускати на власних виробничих потужностях.

Прийняття рішення „виробляти чи купувати” для підприємства є надзвичайно важливим, поскільки це рішення стане наслідком стимулювання власного виробництва або відмови від нього, що врешті-решт впливатиме на фінансові результати діяльності. Тому дуже важливо, щоб рішення приймали компетентні особи, які б за поточними незначними вигодами могли б побачити майбутні, значно суттєвіші для підприємства, вигоди. Для цього залучаються спеціалісти різних сфер діяльності: виробництва, реалізації, постачання, а також спеціалісти в сфері управлінського обліку, які повинні попередньо провести аналіз можливих знижок за кількість та зіставити їх з майбутнім потоком грошових коштів.

До прийняття економічного рішення „виробляти чи купувати” необхідно попередньо провести обгрунтований аналіз всіх наявних чинників, які

Таблиця 8.6