Додаткова література:

1. Білоусова І. Проблеми розвитку управлінського обліку в Україні//Бухгалтерський облік і аудит.-2001.-№2. -С.39-44.

2. Бородкін О. Внутрішньогосподарський (управлінський) облік: концепція і організація// Бухгалтерський облік і аудит.-2001.-№2.-

3. Валуев Б.Проблемы управленческой ориентации бухгалтерского учета// Світ бухгалтерського обліку.-1988.-№1.

4. Голов С. Проблемы и перспективы реформиррования бухгалтерского учета в Украине//Бухгалтерский учет и аудит.-2000.-№11.-С.15-23.

5. Друкер Питер Ф. Задачи менеджмента в ХХI веке.:Пер. с англ.: Уч. пос.-М.: Издательский дом «Вильямс», 20001.-С. 103.

6. Ивашкевич В.Б. Организация управленческого учета по центрам ответственности и местам формирования затрат//Бухгалтерский учет.-2000.-№5.

7. Івашкевич В.Б. Управленческий учет в информациооной системе предприятия//Бухгалтерский учет.-1999.-№4.С.99-102.

8. Мовсесян А.Г. Мировая экономика: Учебник/ А.Г.Мовсесян, С.Б.Огнивцев.-М.:Финансы и статистика, 2001.-656 с.

9. Палий В.Ф., Палий В.В. Управленческий учет- новое прочтение внутрихозяйственного расчета//Бухгалетрский учет.-2000.-58-62.

10. Печчеи А. Человеческие качества. М.: Прогрес, 1980.-С.11-12.

11. Пушкар М.С. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні (теоретико-методологічні аспекти)/Тернопільська академія народного господарства.-Монографія.-Тернопіль:Економічна думка, 1999.423 с.

12. Райан Боб. Стратегический учет для руководителя/М.Х.Розовский (пер. с англ.).-М.:Аудит, ЮНИТИ, 1998.-616 с.

13. Скоун Тони. Управленческий учет: Как его использовать для контроля бизнеса.-М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997.

14. Скударь Г.М. Управление конкурентоспособностью крупного акционерного общества: проблемы и решения.-К.:Наук.думка, 1999.

15. Соколов Я.В. Бухгалтерский учет: от истоков до наших дней.-М.:Аудит, ЮНИТИ,1996.

16. Соколов Я.В. Управленческий учет: миф или реальность?//Бухгалтерский учет.-2000.-№18.

17. Сопко В.В. Основы построения бухгалтерського внутрихозяйственного (управленческого) учета затрат и доходов деятельности (контроллинг)//Бухгалтерский учет и аудит.-1996.-№10.-

18. Ткач В.И.,Ткач М.В. Управленческий учет: международный опыт.-М.:Финансы и статистика, 1994.-138 с.

19. Фридман П. Контроль затрат и финансовых результатов пр анализе качества продукции.-М.:Аудит, ЮНИТИ, 1997.

20. Хольмут Х.Й. Инструменты контроллинга от А до Я: Пер. с нем./Под ред. и с предисл. М.Л.Лукашевича и Е.Н.Тихоненковой.-М.:Финансы и статистика, 2001.

21. Хорнгрен Ч. Г., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект.- М. : Финансы и статистика, 1995.

22. Шанк Дж., Говиндараджан В. Стратегическое управление затратами: Новые методы увеличения конкурентоспособности.-СПб.:Бизнес Микро, 1999.

23. Энтони Р., Дж. Рис. Учет: ситуации и примеры// Под ред. Петричкова А. М.- М. : Финансы и статистика, 1993.-560 с.

24. Growningshield G. R., Bettista G. L. The Accounting Revolution// Management Accounting, 1966.- Yuly.

25. Kaplan R., Anthoni A. Advanced Management Accounting. –3-dEd.-Upper Saddle River, New Jersey: Prentice Hall, 1998.-798 p.

26. Lucey T. Management Accounting, 3 rd ed.-DP Publications Ltd.: Aldine Plase,-1992.-285 p.

27. Norton D., Kaplan R. Putting Balansed Scorecard to work//Harvard Bussiness Review, September- October.-1993.

ГЛОСАРІЙ

Автономна система управлінського обліку- варіант організації обліку, згідно з яким управлінський облік повинен повністю виділятись із фінансового за допомогою рахунків-екранів (дзеркальні рахунки) одного і того ж найменування. Для цього створюється спеціальний План рахунків управлінського обліку.

Альтернативні доходи- величина доходу, яку компанія втрачає на користь найбільш прибуткового альтернативного варіанта.

Альтернативні затрати- затрати майбутніх періодів, які виникають внаслідок вибору конкретного варіанта, як наслідок прийнятого рішення.

Безнапівфабрикатний варіант обліку затрат- варіант, який не передбачає відображення в бухгалтерському обліку вартості переданих напівфабрикатів, а передбачає тільки оперативний облік їх руху.

Валовий прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суми амортизаційних відрахувань.

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), яку підприємство очікує виготовити.

Виробничий метод нарахування амортизації- це метод, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) на виробничу ставку амортизації.

Витрати -це використання (витрачання) грошових коштів на придбання різних видів ресурсів (відтік грошових коштів) або збільшення кредиторської заборгованості.

Вичерпані затрати –це зменшення активів (відтік грошових коштів) або збільшення зобов’язань для отримання доходу в звітному періоді.

Відхилення внаслідок (не)ефективного використання матеріалів- це сума відхилень використання різних видів матеріалів внаслідок зміни комбінації та внаслідок (не)ефективності, з якою кожний вид матеріалів перетворюється в кінцевий продукт (за ефективністю виходу продукції).

Відхилення внаслідок (не)ефективного маркетингу – це добуток різниці між фактичною ціною реалізації та ціною, встановленою відповідно до попиту на фактичний обсяг реалізації.

Відхилення внаслідок (не)ефективності перетворення матеріалів в кінцевий продукт- це добуток різниці між плановим набором матеріалів при фактичному обсязі використання та плановим використанням матеріалів, перерахованим на фактичний обсяг на планову ціну.

Відхилення внаслідок підвищення активності використання матеріалів- це добуток різниці між скоригованим (гнучким) і плановим обсягом використання на планову ціну.

Відхилення внаслідок зміни комбінації матеріалів- це добуток різниці між фактичним використанням матеріалів і плановою комбінацією, перерахованою на фактичний обсяг використання матералів на планову ціну.

Відхилення доходу внаслідок зміни попиту на продукцію- це добуток різниці між ціною, встановленою на основі попиту та плановою ціною на фактичний обсяг реалізації продукції.

Відхилення за ефективністю використання праці- це різниця між фактичною кількістю відпрацьованих годин і плановою кількістю, перерахованою на фактичний обсяг виробництва.

Відхилення за кількістю (обсягом) використаних матеріалів - це добуток різниці між нормативною і фактично використаною кількістю матеріалів на нормативну ціну матеріалів.

Відхилення за обсягом реалізації (в системі повних затрат)- це добуток різниці між фактичним і плановим обсягом реалізації продукції на планову ціну реалізації.

Відхилення за обсягом реалізації (в системі повних затрат)- це добуток різниці між фактичним і плановим обсягом реалізації продукції на планову ціну реалізації.

Відхилення маржинального доходу за обсягом реалізації продукції - це добуток різниці між фактичним та плановим обсягом реалізації продукції на нормативну суму покриття одиниці продукції.

Відхилення за продуктивністю праці (кількістю відпрацьованих годин)- це сума відхилень за трудовою активністю та ефективністю праці.

Відхилення за продуктивністю праці (кількістю відпрацьованих годин)- це добуток різниці між нормативною, перерахованою на фактичний обсяг продукції, і фактичною кількістю відпрацьованих годин на нормативну ставку заробітної плати.

Відхилення за ставкою заробітної плати- це добуток різниці між нормативною та фактичною ставкою заробітної плати на фактичну кількість відпрацьованих годин.

Відхилення за трудовою активністю- це різниця між плановою кількістю відпрацьованих годин, перерахованою на фактичний обсяг виробництва та плановою кількістю відпрацьованих годин.

Відхилення за ціною матеріалів- це добуток різниці між нормативною та фактичною ціною за одиницю матеріалів на фактичну кількість матеріалів.

Відхилення за ціною реалізації (в системі повних затрат)- це добуток різниці між фактичною та плановою ціною на обсяг фактично реалізованої продукції.

Відхилення за ціною реалізації продукції (в системі змінних затрат) - це добуток різниці між фактичною та нормативною сумою покриття на фактичний обсяг реалізованої продукції.

Відхилення змінних накладних затрат за ефективністю- це добуток різниці між нормативною та фактичною кількістю відпрацьованих годин за період на ставку нормативних змінних накладних затрат.

Відхилення змінних накладних затрат за ставкою- це добуток різниці між нормативною та фактичною ставкою накладних затрат на кількість фактично відпрацьованих годин.

Відхилення маржинального прибутку за змінними затратами- це добуток різниці між змінними фактичними і нормативними затратами на фактичний обсяг реалізації.

Відхилення маржинального прибутку за обсягом реалізації –це добуток різниці між фактичним і плановим обсягом реалізації на нормативний маржинальний доход одиниці продукції.

Відхилення маржинального доходу за ціною реалізації- це добуток різниці між фактичною та нормативною ціною на фактичний обсяг реалізації.

Відхилення постійних накладених затрат- це різниця між кошторисними накладними затратами, перерахованими на фактичний обсяг продукції та фактичними накладними затратами.

Відхилення сумарного доходу (в системі повних затрат)- це різниця між фактичним та кошторисним доходом.

Внутрішні користувачі (див. користувачі внутрішні).

Внутрішній коефіцієнт окупності (внутрішня норма прибутковості) – це ставка дисконту, за якою чиста дисконтна вартість капіталовкладень дорівнює „нулю”.

Внутрішня звітність- це динамічна система форм узагальненої інформації в розрізі структурних підрозділів (сегментів діяльності), видів продукції, видів діяльності, яка тісно пов'язана з умовами, специфікою, особливостями, організацією виробництва та інформаційними потребами управлінської ланки.

Втрачена вигода -це різниця між економічним ефектом, який міг би бути отриманий та фактично отриманим.

Вузькі місця- це обмеження, які виникають в процесі діяльності підприємства, пов’язані з недостатньою кількістю виробничих потужностей, площ і інших виробничих ресурсів.

Гнучкий план- це вид плану, формування доходних та затратних статей якого здійснюється з урахуванням фактичних обсягів діяльності.

Дегресивні затрати- це затрати, які зростають у темпах значно менших, ніж обсяг виробництва, наприклад, затрати на поточний ремонт, електроенергію, пар, воду, допоміжні матеріали на господарські потреби, заробітну плату допоміжних робітників.

Дерево цілей- схема, яка містить кілька можливих напрямів дій за конкретних умов, а також можливі результати кожного із цих напрямів.

Дискреційні (періодичні) постійні затрати –це затрати, величина яких визначається керівництвом підприємства й не пов'язана зі змінами поточної діяльності, наприклад, затрати на дослідження та розробку, підвищення кваліфікації персоналу, вартість рекламних міроприємств.

Додані затрати - це виробничі затрати, необхідні для перетворення матеріальних ресурсів в готову продукцію, до їх складу відноситься пряма заробітна плата та загальновиробничі затрати.

Додаткові (див прирістні) затрати.

Економічний елемент- сукупність економічно однорідних затрат, згрупованих за видами в грошовому вимірі.

Економічний прибуток/збиток -різниця між балансовим прибутком підприємства та величиною втраченого економічного ефекта.

Загальне відхилення за трудовими затратами- це різниця між нормативними затратами праці на одиницю продукції, перерахованими на фактичний обсяг продукції та фактичними трудовими затратами.

Загальне відхилення матеріальних затрат- це різниця між нормативними матеріальними затратами при фактичному обсязі виробництва та фактичними матеріальними затратами.

Загальне відхилення постійних накладних затрат- це різниця між кошторисними та фактичними постійними накладними затратами.

Загальні відхилення змінних накладних затрат- це різниця добутку фактичного обсягу виробництва на нормативну ставку змінних накладних затрат одиниці продукції та фактичними змінними накладними затратами.

Загальновиробничі затрати (змінні)- затрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Вони розподіляються на кожний об’єкт затрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих затрат), згідно з фактичною потужністю звітного періоду.

Загальновиробничі затрати (постійні)- затрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Запас фінансової міцності (зона безпеки), грн – характеризує, як далеко виручка віддаляється від точки беззбитковості.

Запас фінансової міцності (зона безпеки), в процентах - це відношення різниці фактичного та безбиткового обсягу реалізації до виручки; яке показує на скільки може скоротитись обсяг реалізації, перш ніж підприємство перейде в зону збитків.

Затрати - це вартісний вираз використаних в процесі виробництва та реалізації матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів.

Затрати постійні загальні –це затрати номінальної потужності, які зберігаються незалежно від того, що відбувається з тими чи іншими підрозділами, наприклад, заробітна плата керівника організації.

Затрати змінні (див. змінні затрати).

Затрати змішані (напівзмінні або напівпостійні) -це затрати, величина яких змінюється зі зміною обсягу виробництва, але на відміну від змінних не прямо пропорційно. Вони містять як постійну, так і змінну компоненти, наприклад, плата за оренду грузового транспорту, де постійна складова (амортизація) додається до змінного тарифу залежно від пройденої відстані; плата за телефон, що включає фіксовану суму (щомісячну плату) та нарахування за міжміськими тарифами залежно від тривалості та кількості дзвінків.

Затрати на продукт- включають виробничі затрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом конкретної продукції.

Затрати накладні- затрати, пов’язані з організацією, управлінням та обслуговуванням виробництва, наприклад, адміністративні затрати, затрати на збут та інші затрати, не пов’язані безпосередньо з процесом виробництва.

Затрати непрямі- це затрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний вид продукції економічно можливим шляхом, оскільки вони пов’язані з виготовленням декількох видів продукції або з різноманітними стадіями їх обробки. Такі затрати включають до собівартості конкретної продукції пропорційно базі розподілу.

Затрати номінальної потужності - заплановані накладні затрати, які могли б мати місце при нульовому обсязі ділових операцій, наприклад, заробітна плата керуючого ядра та технічного й обслуговуючого персоналу, яке було збережено у подібній ситуації “готовності до роботи”, податки, амортизаційні відрахування та інші постійні затрати.

Затрати нормальної потужності- затрати при очікуваному середньому обсязі діяльності, який може бути досягнутий за умови звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Затрати основні- затрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Їх не можна уникнути за будь-яких умов і характеру виробництва, вони не залежать від рівня й форм організації управління, наприклад, вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, вартість робіт і послуг виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.

Затрати періоду- це затрати, що не включаються до виробничої собівартості та розглядаються як затрати того періоду, в якому вони були здійснені, наприклад, адміністративні затрати, затрати на збут продукції, інші операційні затрати.

Затрати постійні (специфічні)- це затрати, які пов’язані з виробництвом і реалізацією конкретного виду продукції (спеціальний інструмент, затрати на реалізацію конкретної продукції);

Затрати прямі- це затрати, які можуть бути віднесені безпосередньо на собівартість конкретного виду продукції на основі економічно обгрунтованих норм та нормативів, наприклад, вартість сировини і матеріалів, що становлять основу продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, заробітна плата основних виробничих робітників, відрахування на соціальне страхування.

Зведений облік затрат на виробництво – це узагальнення за об’єктами обліку всіх затрат за місяць з урахуванням змін залишків незавершеного виробництва й калькулювання фактичної виробничої собівартості одиниці готової продукції (робіт, послуг).

Змінні затрати- затрати, величина яких змінюється пропорціонально зміні обсягу виробництва, наприклад, вартість сировини та основних матеріалів, заробітна плата основних виробничих робітників, вартість електроенергії, використаної на технологічні потреби.

Інтегрована система управлінського обліку- варіант організації обліку, згідно з яким рахунки управлінського обліку кореспондують з контрольними рахунками, до яких відносяться рахунки затрат і доходів фінансового обліку, що забезпечують зв’язок між фінансовим та управлінським обліком. Для цього в загальному Плані рахунків виділяється спеціальний розділ, що містить рахунки управлінського обліку.

Калькулювання собівартості продукції- це комплексна система економічних розрахунків затрат виробництва та віднесення їх безпосередньо на носії цих затрат (одиницю продукції, частину продукту, групу продуктів).

Калькуляція нормативна- розрахунок нормативної собівартості на основі діючих норм затрат.

Калькуляція планова (калькуляція планової собівартості) -це розрахунок планової собівартості одиниці продукції (напівфабрикату) за статтями затрат, яка складається на рік з розподілом за кожний квартал.

Калькуляція центру відповідальності включає сукупність затрат на виготовлення всієї продукції відповідним центром та містить лише ті статті затрат, за які відповідає керівник даного структурного підрозділу. Калькуляція центру відповідальності застосовується для контролю та оцінки діяльності центру відповідальності, а також оцінки ефективності прийнятих рішень керівником такого центру.

Класифікація- це важливий метод пізнання досліджуваних об’єктів обліку.

Коефіцієнт змінних затрат- це відношення величини змінних затрат до виручки від реалізації.

Коефіцієнт маржинальних надходжень- це показник, який характеризує прибутковість продукці та є важливим інструментом прийняття управлінських рішень. Він визначається відношенням суми маржинального доходу до виручки від реалізації.

Користувачі інформації (внутрішні )- керівники різних рівнів управління-менеджери.

Користувачі інформації (зовнішні)- постачальники, покупці, кредитори, інвестори, податкові органи, органи державної влади, власники/акціонери.

Кошторисна калькуляція – документ, який складається при проектуванні нових виробництв і конструюванні нових виробів, який забезпечує визначення кошторисної собівартості одиниці продукції.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишається до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів на суму чисел років його корисного використання.

Кумулятивний метод нарахування амортизації – це метод, відповідно до якого річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, на кумулятивний коефіцієнт.

Маржа постійна (напівмаржа)- це перевищення надходжень (доходу) від центру відповідальності або окремого виду продукції над специфічними затратами.

Маржинальна собівартість продукції – це собівартість, яка включає змінні затрати конкретних видів продукції.

Маржинальний доход -це різниця між виручкою від продажу та змінними затратами, яка характеризує внесок в покриття постійних затрат і формування загального прибутку підприємства.

Маржинальні затрати- це затрати, понесенні в разі випуску додаткової одиниці продукції.

Метод візуального пристосування передбачає графічне відображення всіх точок затрат, на основі яких візуально будується пряма функції затрат (y=a+bX).

Метод дисконтування грошових надходжень- це метод оцінки, який враховує зміну вартості грошових коштів у часі.

Метод зменшення залишкової вартості- це метод нарахування амортизації відповідно до якого річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року та річної норми амортизації.

Метод ідентифікованої собівартості -це метод оцінки використання матеріальних ресурсів, відповідно до якого облік фактичної собівартості здійснюється за кожною конкретною одиницею матеріальних цінностей.

Метод інвентарний - метод оцінки використаних матеріальних ресурсів, який грунтується на даних інвентаризації готової продукції й матеріалів на робочих місцях і в незавершеному виробництві.

Метод нормативних затрат – це метод оцінки матеріальних цінностей, який базується на застосуванні норм затрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей та діючих цін.

Метод партіонного розкрою- це метод оцінки матеріальних затрат, при якому на виробництво поступає наперед визначена партія матеріалів, із якої шляхом розкрою, нарізки або штампування виготовляється одна або кілька деталей. Згідно з цим методом фактичне використання матеріалу розраховується як різниця між одержаною та поверненою кількістю матеріалу, а використання за нормою- як добуток кількості заготовок на норму використання матеріалу. Відхилення від норм визначається порівнянням фактично використаного матеріалу з використанням за нормою.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості- це метод нарахування амортизації відповідно до якого річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду (або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації) на подвоєну річну норму амортизації. Річна норма обчислюється діленням 100 на кількість років корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів.

Метод регресійного аналізу- це метод статистичного моделювання, сутність якого міститься в встановленні закономірності зміни середнього значення змінної величини (затрат) під впливом зміни однієї або декількох незалежних змінних факторів (наприклад, обсягу діяльності). Функція моделі, залежної від однієї змінної величини називається парний регресійний аналіз і має такий вигляд: Y = a + b x.

Функція моделі, залежної від декількох змінних величин називається множинний регресійний аналіз і має такий вигляд: Y = a + b x +a x +...+a b .

Метод середньозваженої собівартості – це метод, за яким матеріальні цінності оцінюються за середньозваженою собівартістю, яка визначається діленням сумарної вартості залишку таких матеріалів на початок звітного місяця та вартості матеріальних цінностей, що надійшли у звітному місяці, на сумарну кількість матеріалів на початок звітного місяця та одержаних у звітному місяці.

Метод сигнального документування- це метод обліку матеріальних затрат, який використовується у випадку позапланових змін норм та перевищення ліміту споживання виробничих ресурсів.

Метод собіварості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО)- це метод оцінки матеріальних цінностей, який базується на припущенні, що матеріальні цінності використовуються в послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство (були відображені в бухгалтерському обліку), тобто матеріальні цінності, які першими відпускаються на виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за терміном надходження матеріалів.

Метод собівартсоті перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО)- це метод оцінки матеріальних цінностей, який базується на припущенні, що матеріальні цінності використовуються в послідовності, в якій вони надходили на підприємство (були відображені в бухгалтерському обліку), тобто матеріали, які першими надійшли на виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження матеріалів.

Місця виникнення затрат- це просторово або функціонально відокремлені дільниці, де здійснюється первісне споживання виробничих ресурсів.

Напіфабрикатний варіант зведення затрат – це варіант, згідно з яким передбачено використання рахунку “Напівфабрикати власного виробництва” при передачі напівфабрикатів іншим цехам для подальшої обробки або для комплектації.

Невичерпані затрати- зменшення активів (відтік грошових коштів) або збільшення зобов’язань у звітному періоді для отримання вигоди в майбутніх періодах.

Незворотні затрати- затрати минулих періодів.

Непідконтрольні затрати- затрати, величина яких знаходиться поза контролем менеджера.

Непланові затрати (див. непродуктивні затрати)- це затрати, які не підлягають плануванню, наприклад, втрати від браку та втрати внаслідок простоїв.

Непродуктивні затрати- необов’язкові затрати, які виникають в результаті недоліків в організації виробництва та порушення технології.

Непрямі затрати- затрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта затрат економічно доцільним шляхом.

Нерелевантні доходи- це доходи, на величину яких не впливають прийняті рішення.

Нерелевантні затрати- затрати, які не залежать від прийнятого рішення.

Норма - це заздалегідь встановлений кількісний вираз ресурсу на виготовлення одиниці продукції за умови використання прогресивної технології та організації виробництва.

Норма прибутку- це відношення середньорічного прибутку до сумарних затрат внаслідок здійснення інвестицій.

Нормальна виробнича потужність- це очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Нормативна собівартість –вид собівартості, яка грунтується на використанні нормативного методу обліку затрат і калькулювання собівартості продукції або його елементів. На відміну від планової, нормативна собівартість змінюється щоразу при зміні норм і нормативів; розраховується нормативна собівартість на основі поточних норм витрачання матеріальних і трудових ресурсів.

Нормативні затрати – це заздалегідь визначені затрати для досягнення цілей в умовах ефективного виробництва, розраховані на основі норм та нормативів витрачання всіх видів ресурсів.

Об’єкт калькулювання - це одиниця продукції (робіт, послуг) або одиниця готового продукту, виготовленого на підприємстві.

Об’єкт обліку виробничих затрат -це вироби, їх окремі частини (конструктивні елементи, вузли, деталі) групи виробів, виконані роботи, сукупність однорідних робіт виробництва, процеси, фази й стадії технологічних процесів (переділи), окремі операції.

Обов'язкові (постійні) затрати мають тенденцію залишатись без змін відносно зміни обсягу діяльності в межах коротких періодів (квартал, рік), наприклад, амортизація обладнання та споруд і будівель, а також заробітна плата керівного персоналу.

Овердрафт- одержання кредиту шляхом виписки чека або платіжного доручення на суму, яка перевищує залишок коштів на рахунку, який не може перевищувати фіксованої суми.

Операційний аналіз- це частина управлінського обліку, ключовими елементами якого є операційний важіль, поріг рентабельності (точка беззбитковості) та запас фінансової міцності підприємства. Операційний аналіз забезпечує пошук найбільш вигідних комбінацій між змінними затратами на одиницю продукції, постійними затратами, ціною продукції та обсягом продажу.

Операційний важіль- це величина, яка визначається відношенням суми покриття (внеску на покриття) до величини прибутку та характеризує рівень підприємницького ризику підприємства.

Основний план- прогноз майбутнього стану підприємства, який містить основні фінансові звіти всіх підрозділів підприємства на відповідний плановий період.

Період окупності капіталовкладень - це термін, протягом якого отриманий, внаслідок інвестицій, доход повністю відшкодовує первісно здійснені капіталовкладення. Період окупності визначається відношенням суми капіталовкладень до величини одержаного доходу.

Підконтрольні затрати -це затрати, на величину яких може впливати суттєво управлінський персонал.

План адміністративних затрат- це документ, який містить прогноз адміністративних затрат за окремими статтями.

План виробництва- це документ, який містить прогноз обсягу виробництва та реалізації продукції, планових залишків готової продукції на кінець та фактичних залишків на початок планового періоду за видами продукції.

План грошових коштів- це документ, який містить прогноз очікуваних надходжень та платежів протягом планового періоду.

План загальновиробничих затрат- це документ, який містить прогноз вартості загальновиробничих затрат за окремими статтями.

План затрат на збут- це документ, який містить прогноз вартості затрат на збут за окремими статтями.

План звіту про прибутки і збитки- це документ, який містить прогноз формування фінансових результатів діяльності підприємства в майбутньому на основі даних про доходи та затрати.

План матеріального забезпечення- це документ, який містить прогноз обсягів використання матеріальних ресурсів в натуральному та вартісному вимірі, планових залишків матеріальних ресурсів на кінець періоду та фактичних залишків на початок планового періоду, ціни та вартості обсягів постачання за видами матеріалів.

План операційного прибутку - це документ, який містить формування операційних фінансових результатів господарської діяльності на основі майбутніх доходів та затрат.

План продажу- це документ, який містить прогноз обсягів продажу в натуральному і вартісному вимірі.

План прямих затрат на оплату праці- це документ, який містить прогноз прямих затрат на оплату праці в натуральному та вартісному вимірі за видами продукції.

План прямих матеріальних затрат- це документ, який містить прогноз обсягів використання різних видів матеріалів в натуральному та вартісному вимірі за видами продукції.

План собівартості продукції- це документ, який містить прогноз прямих та загальновиробничих затрат за окремими видами продукції.

Планова калькуляція – документ, який складається на плановий період на основі діючих на початок цього періоду норм і кошторисів та забезпечує визначення планової собівартості одиниці продукції.

Планова собівартість –це вид собівартості, основою якої є середні норми витрачання різних видів ресурсів. Планова собівартість протягом року не змінюється та розраховується на рік та за кожний квартал, вона є максимально допустимою величиною, відхилення в більшу сторону від якої є явищем небажаним.

Планові затрати- затрати, що передбачені кошторисом затрат на виробництво.

Планування «з нуля»- це метод формування плану, за умови здійснення діяльності кожного разу «з нуля».

Планування додаткове- метод панування, який здійснюється на основі формування плану попереднього періоду та внесення доповнень з урахуванням майбутніх змін.

Планування життєвого циклу продукту- це метод, згідно з яким план формується відповідно до життєвого циклу продукту на основі затрат та доходів, одержаних в результаті виробництва різних видів продукції.

Планування програм- це метод формування плану, згідно з яким за базу приймають окремі продукти або проекти.

Планування- це інструмент обгрунтування цілей та способів їх досягнення, а також визначення необхідних ресурсів та ефективних методів.

Планування на основі маркетингових досліджень- це метод формування плану, який базується на цінових перевагах перед конкурентами на окремі види продукції.

Повна собівартість продукції- це сукупність собівартості виробництва, адміністративних затрат та затрат на збут.

Постійні специфічні затрати (див. затрати постійні специфічні).

Принцип "різна собівартість для різних цілей" –грунтується на використанні різних видів собівартості для досягнення різних цілей.

Принцип багатоваріантності- грунтується на використанні всіх можливих для конкретних умов варіантів рішень враховуючи, що шляхи досягнення цілей можуть бути різними.

Принцип відповідальності за прийняття рішень –цей принцип передбачає, що за результати, які є наслідком прийнятих рішень на кожному рівні управління, відповідає конкретна особа.

Принцип економічності – цей принцип означає, що затрати на створення системи управлінського обліку не повинні перевищувати отриману вигоду від її використання.

Принцип комплексності свідчить про те, що управлінський облік базується на комплексній інформації незалежно від того, в якій системі ця інформація виникла і яка вона: якісна чи кількісна, зовнішня чи внутрішня, фінансова чи нефінансова.

Принцип методологічного плюралізму означає, що багато економічних проблем можуть бути вирішені більш плідно на рівні різних методологічних прийомів, які характерні для різних дисциплін, ніж це можна зробити на рівні кожної з них окремо.

Принцип орієнтації обліку на досягнення стратегічних цілей підприємства –це принцип відповідно до якого пріоритетними вважаються стратегічні цілі підприємства.

Принцип результативності – це принцип, згідно з яким приймаючи рішення необхідно постійно співставляти затрати, понесені в результаті діяльності, з отриманим доходом; при цьому доходи завжди повинні перевищувати затрати.

Прирістні (додаткові) затрати - це затрати, які мали місце внаслідок випуску декількох додатково виготовлених одиниць продукції.

Прогнозний баланс- це документ, який містить прогноз активів, власного та позиченого капіталу, а також зобов’язань підприємства.

Прогресивні затрати – це затрати, які зростають у темпах значно більших, ніж обсяг виробництва, наприклад, доплати за понадурочні години, за роботу в святкові дні, оплата простоїв. Такі затрати, як правило, викликані порушенням ритмічності виробництва і не є типовими для нормально функціонуючого підприємства.

Продуктивні затрати- доцільні для даних конкретних умов та передбачені технологією та організацією виробництва продукції.

Пропорціональні затрати- це затрати, які збільшуються (зменшуються) пропорційно збільшенню (зменшенню) обсягу продукції, наприклад, затрати на сировину, основні матеріали, куповані напівфабрикати, заробітна плата виробничих робітників (при відрядній оплаті праці), паливо й енергія на технологічні цілі.

Прямі затрати на оплату праці- основна заробітна плата, додаткові виплати і відрахування в фонди соціального страхування основних виробничих робітників, праця яких безпосередньо пов’язана з процесом виготовлення продукції та наданням послуг.

Прямі матеріальні затрати- вартість сировини та матеріалів, які безпосередньо приймають участь у виробничому процесі.

Прямолінійний метод нарахування амортизації- це метод, згідно з яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний термін використання об'єкта основних засобів.

Регресійний аналіз- (див. метод регресійного аналізу).

Релевантні затрати- це затрати, які змінюються внаслідок прийнятого рішення.

Релеватні доходи- це доходи, величина яких змінюється внаслідок прийнятого рішення.

Рівень завантаження в точці беззбитковості- це показник, який обчислюється у вигляді відношення обсягу беззбитковості та фактичного або планового обсягу виробництва та показує в якому співвідношенні фактичне завантаження потужностей забезпечує відшкодування затрат на виробництво та формування прибутку.

СВОТ-аналіз- це процесс виявлення слабких та сильних сторін підприємства, які містять переваги та загрози з метою виявлення ключових чинників успіху.

Сегмент діяльності- економічна та інформаційна структурна одиниця, в межах якої регулярно порівнюються можливості та фактична їх реалізація на основі доходів, затрат і результатів.

Система обліку і калькулювання за нормативними затратами – це система, яка базується на використанні методу обліку затрат і калькулювання за нормативними затратами та включає облік затрат, калькулювання нормативної собівартості продукції та видачу інформації про відхилення фактичних затрат від нормативних.

Система обліку та калькулювання за повними затратами – це система, яка базується на використанні методу обліку затрат і калькулювання повної собівартості та включає збір, калькулювання повної собівартості продукції та видачу інформації про сукупні затрати на виробництво та реалізацію продукції.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)- це сукупність затрат на виробництво та реалізацію продукцію, до складу яких включається: виробнича собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду; нерозподілені постійні загальновиробничі затрати; наднормативні виробничі затрати.

Специфічні (постійні) затрати - це затрати номінальної потужності, які мають особливе відношення до конкретного підрозділу підприємства й зникають при його ліквідації, наприклад, заробітна плата керівника структурного підрозділу підприємства, вартість специфічних інструментів, характерних для даного підрозділу.

Спосіб вилучення затрат – це спосіб калькулювання собівартості, який застосовується у випадку виготовлення декількох видів продукції, при цьому один із продуктів вважають основним, а інші відносяться до супутної (побічної) продукції.

Спосіб додавання затрат –це спосіб калькулювання собівартості, сутність якого міститься в тому, що собівартість одиниці продукції визначається шляхом послідовного додавання затрат за окремими процесами (окремими деталями виробу).

Спосіб калькулювання собівартості (комбінований)- це спосіб калькулювання собівартості продукції згідно з яким використовується комбінація декількох способів.

Спосіб коефіцієнтний –це спосіб калькулювання собівартості продукції, сутність якого полягає в використанні коефіцієнтів, розрахованих на основі затрат для переводу продуктів в умовні одиниці.

Спосіб пропорціональний (індексний)- це спосіб калькулювання собівартості продукції в умовах комплексного виробництва, суть якого міститься в тому, що затрати на сукупно виготовлені види продукції розподіляються пропорціонально базі розподілу. При цьому собівартість одиниці продукції по кожному її виду обчислюється за прямою ознакою.

Спрощений статистичний аналіз- це спосіб розподілу затрат на постійні та змінні на основі середніх значень затрат та обсягів діяльності, а також математичних розрахунків.

Статичний план- це вид плану, який містить планові та фактичні затрати за окремими статтями, при формуванні яких не враховуються фактичні обсяги діяльності.

Стаття затрат- це сукупність затрат, для якої характерна однорідність їх цільового використання.

Сума покриття- це дохід від реалізації після відшкодування змінних затрат.

Термін досягнення точки беззбитковості -це показник, який дозволяє прогнозувати момент досягнення точки беззбитковості (в днях). Він визначається як відношення добутку обсягу в точці беззбитковості на кількість днів у звітному періоді до планового обсягу реалізації продукції.

Технологічний аналіз -це різновид функціонально-вартісного аналізу, який міститься в систематичному вивченні функцій конкретних об’єктів (продукції та процесів) з метою скорочення затрат і підвищення ефективності діяльності. Метою аналізу є встановлення оптимального співвідношення між одержаним ефектом і величиною затрат.

Точка беззбитковості (поріг рентабельності)- це обсяг реалізації, при якому прибуток дорівнює нулю.

Умовна одиниця - це набір затрат, необхідних для виробництва однієї закінченої обробкою фізичної одиниці продукції.

Управління “за відхиленням” – це система оперативного реагування на ситуацію, що складається.

Управлінське рішення -це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обгрунтування та вибору найвигіднішого варіанту із низки альтернатив досягнення конкретної мети в системі управління.

Управлінський облік – це інтегрована система підготовки та забезпечення різних рівнів управління інтерпретованою відповідним чином інформацією для ефективного планування, контролю та прийняття управлінських рішень.

Фактична виробнича собівартість готової продукції, виконаних робіт і наданих послуг – це величина, яка визначається за формулою: незавершене виробництво на початок місяця плюс виробничі затрати за місяць, мінус незавершене виробництво на кінець місяця, мінус затрати остаточного браку, мінус втрати нестач незавершеного виробництва.

Фактична калькуляція – це документ, який відображає сукупність всіх затрат на виробництво й реалізацію продукції та забезпечує визначення фактичної собівартості одиниці продукції. Вона використовується для контролю за виконанням планових завдань щодо скорочення собівартості різних видів продукції, а також для аналізу динаміки собівартості.

Фактична потужність -фактичний обсяг діяльності, який мав місце протягом звітного періоду.

Фактичний маржинальний прибуток – це величина, яка визначається за формулою: нормативний маржинальний прибуток плюс відхилення маржинального прибутку за обсягом реалізації, плюс відхилення маржинального прибутку за ціною реалізації, мінус відхилення маржинального прибутку за змінними затратами.

Фактичні затрати- фактично понесені затрати внаслідок виробництва та реалізації продукції.

Фінансовий план- прогноз майбутнього стану підприємства, який включає проект бюджету грошових коштів, проект балансу та проект звіту про прибутки та збитки.

Фінансовий результат –це перевищення доходу над затратами звітного періоду.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА)- процес інновацій, який здійснюється за чітко встановленими правилами, мета якого базується на пошуку можливостей реалізації функцій постачання, виробництва та реалізації продукції при найменших затратах й одночасному забезпеченні високих вимог до якості, безпеки і ринкової привабливості товарів і послуг. На відміну від інших методів скорочення затрат, ФВА грунтується на дослідженні функцій конкретного об’єкта з метою скорочення затрат і досягнення максимального ефекта.

Центри інвестицій- структурні підрозділи, керівники яких несуть відповідальність за величину затрат, доходів та контролюють інвестиції у власні активи.

Центри відповідальності- це структурні підрозділи (відділи) підприємства на чолі з керівником, який володіє делегованими йому повноваженнями та відповідає за результати роботи підрозділу.

Центри доходу- це структурні одиниці, підрозділи, керівники яких відповідають лише за доход, одержаний даним підрозділом, але не можуть контролювати прибуток, якщо центр реалізації результатів діяльності поза їх компетенцією.

Центри капітальних вкладень- це економічно відокремлені підрозділи, керівники яких несуть відповідальність за ефективне використання капітальних вкладень.

Центри контролю та управління- це сфери (дільниці) діяльності, керівники яких відповідають за конкретні види діяльності та результати цієї діяльності. Такі центри містять затрати, які важко співставити з результатами, що контролюються цими центрами.

Центри обслуговування- це структурні підрозділи від послуг яких залежить ритмічна робота виробничих підрозділів, які є одночасно центрами затрат.

Центри прибутку - це підрозділи, керівники яких відповідають не тільки за затрати, але й за фінансові результати діяльності такого центра. До центрів прибутку відносяться окремі підприємства, філіали, дочірні організації, торгові представництва, магазини, які входять до складу об’єднань. Керівники центрів прибутку відповідають за фінансовий результат центру, так як в їх компетенції знаходяться не лише механізми формування затрат і доходів, але й механізми ціноутворення.

Центри продажу- це центри обслуговування, які здійснюють маркетингово-збутову діяльність і відповідають не лише за доход, одержаний від реалізації продукції (товарів, послуг), але й за затрати, пов’язані з маркетингово- збутовою діяльністю.

Цільові затрати- це будь-який вид діяльності, який вимагає виокремленого вимірювання затрат (затрати на конкретний вид діяльності).

Чиста дисконтна вартість (цінність капіталу) –це різниця між теперішньою вартістю майбутніх чистих грошових надходжень ітеперішньою артістю чистих інвестицій.

Додаток 1

Рис. Схема обліку доходів та затрат (на прикладі виробничого підприємства)

Додаток 2

Рис. Схема обліку доходів та затрат (на прикладі торгівельного підприємства)

Додаток 3

Додаток 4