3.2. Об’єкти обліку та об’єкти калькулювання

Організація обліку затрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції залежить від виду діяльності підприємства, прийнятої структури управління, характеру виробництва, номенклатури продукції, що виробляється, регулярності її випуску. Не менш важлива цільова настанова системи управління, здатність і можливість функціональних служб підприємства обробити і ефективно використати інформацію, систематизовану та накопичену в бухгалтерському обліку (сформулювати необхідні та корисні висновки, прийняти оперативні та стратегічні рішення).

Важливою передумовою раціонального обліку затрат і калькулювання собівартості продукції є правильне визначення об’єктів обліку та об’єктів калькулювання.

Об’єктом обліку виробничих витрат є вироби, їх окремі частини (конструктивні елементи, вузли, деталі) групи виробів, виконані роботи, сукупність однорідних робіт, виробництва, процеси, фази й стадії технологічних процесів (переділи), окремі операції.

Об’єкт калькулювання - це одиниця продукції (робіт, послуг), тобто кінцевий продукт, виготовлений на підприємстві.

В деяких випадках виникає необхідність калькулювати продукт різного ступеню готовності (напівфабрикат). Тому в таких виробництвах об’єктом калькулювання є напівфабрикат або окремі частини (деталі) виробів. Доцільно використовувати також допоміжні об’єкти калькулювання, до яких відносяться відходи та забракована продукція.

Для управління виробництвом, оцінки незавершеного продукту (напівфабрикатів) необхідно здійснювати калькулювання собівартості за окремими технологічними етапами (переділами), тобто незакінчених обробкою продуктів за центрами відповідальності та місцями виникнення затрат. Місця виникнення затрат- це структурні одиниці, які характеризуються просторовою або функціональною відокремленістю, на рівні яких здійснюється первісне споживання виробничих ресурсів, а отже виникають затрати, які підлягають плануванню, нормуванню, обліку та контролю для ефективного управління.

Отже, якщо об’єктом калькулювання (носієм затрат) собівартості є одиниця виготовленої продукції різного ступеню готовності в натуральному вимірнику, який прийнятий для обліку випуску продукції, частина продукту, окреме замовлення, то кількісним вимірником об’єкта калькулювання є калькуляційна одиниця.

До основних видів калькуляційних одиниць відносяться:

- натуральні кількісні: тони, кілограми, метри, штуки, кіловат-год.;

- умовно-натуральні: 100 умовних пар взуття, 1 000 умовних консервних банок, 1 тона умовного чавуну;

• вартісні одиниці: тис.грн.;

• умовні калькуляційні одиниці, які характеризують вміст корисної речовини в продукті: процент жирності в молочних продуктах, процент спирту в медичних препаратах;

• одиниці роботи персоналу або обладнання: машино-год., машино-день, тоно-кілометр перевезень, нормо-год. роботи спеціаліста.

Отже, до передіку об’єктів калькулювання можна віднести: автомобіль відповідної марки, комбайн, 1 т концентрату, синтетичного каучука, цементу, паперу, 1 ц цукру-піску, 1 кг хімреактиву, 1000 шт. будівельної цегли, 1000 куб. м. водню, 1 000 квт.-год. електроенергії.

Підприємство для цілей управління при необхідності може розширити перелік об’єктів калькулювання.

Важливою передумовою раціональної організації обліку затрат і калькулювання собівартості продукції є збіг об’єктів обліку затрат і об’єктів калькулювання. Ця обставина дозволяє при виготовленні одиниці продукції відносити на собівартість всі виробничі затрати прямим шляхом, а в випадку виготовлення декількох виробів- лише ту частину затрат, яка безпосередньо пов’язана з випуском конкретних виробів, решта потребує розподілу тим чи іншим умовним способом.

Однак не завжди об’єкти обліку та об’єкти калькулювання збігаються, наприклад, в комплексному виробництві об’єкт обліку затрат, як правило, ширше, ніж об’єкт калькулювання, так як в одному й тому ж процесі виробляється декілька видів продукції одночасно. Це можна спостерігати в процесі переробки нафти, коли в результаті здійснення одного процесу одержують декілька видів продукції: бензин та низку побічних продуктів.

Навпаки, об’єкт обліку затрат може бути вужчим об’єкта калькулювання, що можна спостерігати у випадку організації обліку за окремими переділам, при цьому калькулюється кінцева продукція даного виробництва. Наприклад, в гірничорудній галузі об’єктом обліку є окремі переділи: рудник (добування руди), дробильна фабрика (подрібнення руди), збагачувальна фабрика (збагачення руди), фабрика кускування (кускування концентрату), а об’єктом калькулювання є кінцева продукція -обкотиші, яка пройшла всі переділи, а отже всі перелічені процеси.

В управлінському обліку процес обчислення собівартості включає не тільки визначення фактичної собівартості, але й розрахунок собівартості:

• продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, яка споживається основним виробництвом;

• проміжних продуктів (напівфабрикатів) підрозділів основного виробництва, які використовуються на наступних стадіях виробництва;

• продукції підрозділів підприємства для визначення результатів їх діяльності;

• випуску всіх видів продукції та напівфабрикатів власного виробництва, що реалізуються на сторону;

• одиниці готової продукції (напівфабрикатів власного виробництва), що реалізуються на сторону, виконаних робіт, наданих послуг.

До основних етапів калькуляційних розрахунків в системі обліку собівартості продукції відносяться:

• групування первісних затрат за калькуляційними статтями затрат і за об’єктами обліку затрат;

• визначення затрат і калькулювання собівартості продукції допоміжних виробництв та віднесення їх на основне виробництво;

• визначення собівартості остаточного браку;

• оцінка зворотних відходів;

• оцінка незавершеного виробництва;

• розподіл затрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;

• розрахунок собівартості кожного об’єкту калькулювання та його калькуляційної одиниці.

Методика групування затрат за об’єктами калькулювання є спільною для всіх підприємств. Вона включає облік прямих затрат, узагальнення та розподіл непрямих затрат, узагальнення даних в регістрах бухгалтерського обліку.