Характеристика затрат за ступенем регульованості

Повністю регульовані затрати, як правило, характерні для прийняття поточних рішень, а виникають вони під час здійснення процесу виробництва. Частково регульовані затрати, які характерні для прийняття середньострокових рішень, виникають на рівні функціональних відділів, а слабо регульовані – в процесі інвестиційної діяльності на вищих рівнях

управління.

Особливий вплив на класифікацію затрат справляє специфіка діяльності підприємства та організаційна структура підприємства.

Тобто, залежно від умов діяльності, одні й ті ж затрати можуть бути на одному підприємстві слабо регульовані, а на іншому- частково регульовані і, навпаки. Основною передумовою класифікації затрат за ступенем регульованості є виявлення релевантних затрат, величина яких залежить від прийняття управлінського рішення. Класифікація затрат за ступенем регульованості широко використовується в поєднанні з іншими ознаками і, зокрема, класифікацією затрат залежно від зміни обсягу діяльності та за центрами відповідальності.

Важливе значення для управління затратами має групування залежно від терміну їх виникнення та способу віднесення на собівартість продукції на фактичні, планові та прогнозні. Фактичні затрати це затрати, які мали місце в минулому звітному періоді, в якому вони забезпечили доход і втратили здатність принести вигоду в майбутньому. Поточні затрати поділяються на фактичні та планові. До планових відносяться затрати, які фактично не мали місця в поточному періоді, але включаються в фактичну собівартість продукції в плановому розмірі (оплата відпускних, винагороди за вислугу років та стаж роботи). Майбутні затрати поділяються на фактичні та прогнозні. Фактичні- це ті, що фактично мали місце в поточному періоді, але підлягають включенню в собівартість продукції в майбутньому (затрати на підготовку й освоєння нових видів продукції, виробництв, діяльності), які повинні принести вигоду в майбутньому. Прогнозні затрати використовуються з метою прогнозування майбутньої діяльності.

Залежно від рішення щодо прийняття додаткового замовлення розрізняють прирістні (додаткові) та маржинальні затрати. Маржинальні затрати- це затрати, понесенні в разі випуску додаткової одиниці продукції. Прирістні (додаткові) затрати- це затрати, які були понесені в разі випуску декількох додатково виготовлених одиниць продукції. Особливо важливе значення така класифікація має для прийняття рішення щодо збільшення обсягу діяльності в умовах недозавантаження потужностей. При цьому величина маржинальних затрат порівнюється з величиною середніх затрат на одиницю продукції. Різна їх величина пояснюється різною поведінкою затрат залежно від зміни обсягу діяльності.

Залежно від спрямування обліку затрати поділяються на дійсні (розрахункові) та альтернативні. Дійсні (розрахункові) затрати- це фактичні затрати в грошовому вимірі, які мали місце в процесі виробництва та реалізації продукції. Дійсні затрати формуються в системі фінансового обліку та спрямовані в минуле, тобто характеризують величину затрат, які вже мали місце в минулому звітному періоді.

Альтернативні затрати- характеризують втрачену вигоду, яку підприємство могло б мати, вибравши альтернативний варіант (виду діяльності, ринку, ціни, товару). Тому величина альтернативних затрат визначається як різниця затрат при різних варіантах. Альтернативні затрати формуються в управлінському обліку, який спрямований в майбутнє, що забезпечує вибір найбільш вигідного із можливих варіантів. Найчастіше використовують альтернативні затрати вибираючи найбільш вигідний із двох інвестиційних проектів, при цьому загальні затрати для обох варіантів не враховуються. Альтернативні затрати не відображаються в спеціальних бухгалтерських документах аналогічно фактичним затратам але мають надзвичайно важливе значення для попереднього контролю затрат з метою скорочення їх величини та покращання фінансових результатів діяльності в майбутньому.

Необхідно зазначити, що не всі затрати мають однакове значення для прийняття управлінських рішень, тому розрізняють релевантні (суттєві для конкретного рішення) і нерелевантні. Релевантні- це затрати, величина яких залежить (змінюється) від прийнятого управлінського рішення.

До нерелевантних відносяться ті затрати, які не залежать (не змінюються) від прийнятого рішення, тобто на величину нерелевантних затрат прийняте рішення не впливає. Прикладом нерелевантних затрат є затрати минулих періодів, тобто фактичні затрати, не можуть бути релевантними, поскільки вплинути на них, а отже змінити їх величину вже не можливо. До релевантних відносяться затрати, які відрізняються залежно від вибраного варіанту рішень.

Очевидно до релевантних можна віднести:

- альтернативні затрати- доход втрачений за умови надання переваги іншому варіанту;

- маржинальні затрати, тобто затрати, які виникають при виробництві кожної додаткової одиниці продукції. Використовують таке групування затрат, наприклад, у випадку вибору найбільш вигідного асортименту продукції або конструкції виробу, при порівнянні рентабельності кількох видів продукції.

В літературі зустрічається групування затрат на вичерпані(спожиті) та невичерпані. Вичерпані затрати можна розглядати як відтік грошових коштів (зменшення активів) або збільшення зобов’язань для отримання доходу в звітному періоді.

Невичерпані можна охарактеризувати як відтік грошових коштів (зменшення активів) або збільшення зобов’язань у звітному періоді для отримання вигоди в майбутніх періодах. Така класифікація має важливе значення для покращення фінансових результатів.

Для цільового спрямування обліку в зарубіжному обліку широко використовується термін цільової затрати. Як приклад, цільових затрат можна розглянути калькуляцію собівартості товару, калькуляцію собівартості обслуговування окремого покупця (пацієнта). Визначення цільової затрати пов’язано з необхідністю відокремленого визначення понесених затрат на конкретний вид діяльності.

В умовах соціально орієнтованої економіки важливе значення для підвищення конкурентоздатності та рентабельності набуває визначення затрат цілком усього процесу. При цьому діяльність підприємства розглядається як коплексний процес, який починається з моменту укладання угоди з постачальником на поставку сировини до реалізації продукції та включає післяпродажне обслуговуванням покупця. В зарубіжній літературі процес обчислення затрат включає весь комплекс операцій й називається «собівартість за обсягом господарської діяльності». При такому підході удається суттєво скоротити величину затрат. Однак найбільший ефект від упровадження такого обчислення собівартості можна одержати в сфері обслуговування. Враховуючи, що управлінський облік повинен функціонувати відповідно до цілей управління та сприяти вирішенню завдань в сфері управління, основними напрямами групувань повинен стати облік затрат:

- за видами;

- центрами відповідальності;

- носіями затрат.

Облік затрат за видами повинен характеризувати групи затрат, що виникли в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) у звітному періоді (матеріальні, трудові, основні).

Групування виробничих затрат -за окремими виробництвами, цехами, дільницями, переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами обумовлене виникненням затрат в конкретних місцях внаслідок здійснення господарських операцій. Використання місць виникнення затрат, як об’єктів обліку, пояснюється зокрема, такими причинами:

• віднесенням центрів відповідальності до міні- бізнес- центрів у зв’язку з чим виникає потреба оцінки минулої їх діяльності, контролю поточної та планування майбутньої діяльності;

• оцінки результатів діяльності на основі калькулювання собівартості продукції, поскільки калькулювання це поетапний процес, який включає віднесення прямих затрат та перерозподіл непрямих, які формуються за окремими місцями їх виникнення.

Виділення носіїв затрат як об’єктів обліку пояснюється, по-перше, необхідністю планування, контролю та аналізу затрат для управління виробництвом і, по-друге, необхідністю оцінки самого продукту на основі калькулювання його собівартості.

Класифікацію затрат за ознаками та напрямами використання з метою управління, наведемо в таблиці 2.3.

Розглянемо, яким вимогам повинна відповідати класифікація затрат в системі управлінського обліку.

По-перше зазначимо, що науково обгрунтована класифікація затрат необхідна для удосконалення всього господарського механізму, тобто механізму управління економікою, який включає не лише облік, контроль і аналіз, але й організацію виробництва, удосконалення виробничих відносин

на підприємстві, стимулювання на основі ціноутворення (формування трансфертних цін).

По- друге, враховуючи те, що система управлінського обліку повинна відповідати на запити системи управління, а виробничі обставини, які виникають в процесі управлінської діяльності, невизначені та непередбачувані в умовах ринкових відносин, отже й кількість ознак класифікації затрат може бути невизначеною.

По -третє, оцінити існуючу класифікацію з точки зору її правильності практично нереально, оскільки найбільш правильною, очевидно, є та, яка зручна для використання та найбільш повно забезпечує вирішення завдань, що виникають в процесі управління.

Таблиця 2.3