logo
нападовська

4.5. Облік невиробничих затрат

До невиробничих затрат відносяться адміністративні затрати та затрати на збут.

Облік адміністративних затрат. До непрямих невиробничих затрат відноситься заробітна плата керівного складу підприємства, непрямі матеріальні затрати, а також затрати на опалення, вартість електроенергії на освітлення, затрати на ремонт приміщень адміністративного характеру, амортизація, затрати на страхування приміщень. Адміністративні затрати не пов’язані безпосередньо з виробничим процесом, тому їх часто називають управлінськими затратами.

Склад основних статей адміністративних затрат згідно П(С)БО 16 “Витрати” було розглянуто в п. 3.3.

Затрати, пов’язані з управліням підприємством чітко регламентуються державою. Так, представницькі затрати, затрати на утримання службового автотранспорту, затрати на відрядження, компенсації за використання особистого автотранспорту для службових поїздок підлягають чіткому контролю на основі встановлених спеціальних норм, нормативів та лімітів.

В кінці звітного періоду адміністративні затрати підлягають перерозподілу за центрами відповідальності з послідуючим віднесенням на об’єкти обліку.

До непрямих невиробничих затрат відносяться також затрат на збут.

Облік затрат на збут. Склад затрат на збут за статтями згідно П (С)БО 16 були розглянуті в п. 3.3.

Затрати на збут можна поділити на три основні групи:

До прямих відносяться затрати, які безпосередньо можна віднести на собівартість конкретного об’єкта обліку (виду продукції, робіт, послуг). Прикладом прямих затрат на збут є затрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції; затрати на транспортування, перевалку і страхування конкретного виду готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням конкретного виду продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; затрати на передпродажну підготовку товарів.

Слід звернути увагу на умовність такого поділу затрат на збут. Так, затрати на рекламу, якщо вони відносяться до конкретного виду продукції (товарів), є прямими, а якщо відносяться до групи товарів (продукції) або до діяльності всього підприємства- є непрямими. Аналогічно, якщо затрати на відрядження можна безпосередньо пов’язати з конкретним видом продукції, відносяться до прямих, а якщо вони пов’язані з реалізацією кількох видів продукції – відносяться до непрямих, що також стосується затрат на ремонт тари.

Затрати на збут, які пов’язані з обслуговуванням та управлінням діяльності відділу збуту, відносять до непрямих невиробничих затрат, які підлягають розподілу між об’єктами обліку.

В кінці звітного періоду затрати на збут підлягають перерозподілу за центрами відповідальності з наступним віднесенням на об’єкти обліку.

Якщо накладні затрати не можливо ідентифікувати відносно конкретної одиниці продукції, тобто економічно недоцільно або не можливо віднести на конкретний об’єкт обліку, тому можна припустити, що вони створюються в різних структурах та відділах підприємства.

Особливістю системи обліку затрат та калькулювання повної собівартості є те, що до вартості запасів незавершеного виробництва відноситься частина непрямих затрат, тому виникає проблема їх розподілу не лише між видами продукції але й між незавершеною виробництвом та готовою продукцією.

Розглянемо конкретну ситуацію щодо порядку розподілу непрямих затрат та визначення рентабельності окремих видів продукції.

Приклад 4.4. ТОВ “Спектр” виробляє обладнання та кріплення для шахт. В основному цеху функціонують дві дільниці: дільниця №1, яка характеризується високим рівнем автоматизації виробництва та значною матеріаломісткістю продукції; дільниця №2, яка характеризується великою питомою вагою ручних робіт і значно нижчою матеріаломісткістю. Загальновиробничі затрати цеху за звітний період складають 7 000 грн., адміністративні затрати, які були віднесені на основний цех- 3 400 грн. Виручка від реалізації обладнання для шахт, виготовленого дільницею №1, дорівнює 10 000 грн., а від реалізації кріплення для шахт, виготовленого дільницею №2, відповідно -16 000 грн. Передбачено визначення собівартості двох видів виробів, виготовлених дільницями №1 та №2, здійснювати на основі методу обліку затрат за повною собівартістю. Припустимо, що затрати на збут обох видів продукції були відсутні, так як відповідно до умови угоди про співпрацю, покупець зобов’язався самостійно їх відшкодувати.

За базу розподілу загальновиробничих та адміністративних затрат приймемо основну заробітну плату виробничих робітників (варіант 1).

На першому етапі визначимо коефіцієнт розподілу загальновиробничих затрат, який дорівнює 1,03 (7 000: 6 800). Тоді сума загальновиробничих затрат, яка повинна бути віднесена на собівартість обладнання для шахт, складе: 824 (1,03х 800) грн., а на кріплення для шахт- 6 120 (1,03х 6 000) грн.

На другому етапі на основі вибраної заздалегідь бази розподілу визначимо коефіцієнт розподілу та суму адміністративних затрат, віднесену на відповідні види продукції. Так якщо за базу розподілу прийнята заробітна плата основних виробничих робітників, то коефіцієнт розподілу адміністративних затрат складе: 0,5 (3 400: 6800). Сума адміністративних затрат, віднесена на обладнання для шахт, дорівнюватиме 400 (0,5 х 800) грн. а сума адміністративних затрат, віднесена на кріплення для шахт, відповідно 3 000 (0,5 х 6 000) грн. Вихідні дані та результати розрахунків для оцінки рентабельності окремих видів продукції наведемо в таблиці 4.17.

Таблиця 4.17