Порівняльна характеристика фінансового результату, одержаного на основі використання різних методів оцінки матеріалів

Щоб сформулювати висновок про вплив розглянутих методів оцінки запасів, використаних в процесі виробництва, будемо дотримуватись таких припущень:

1. виручка від реалізації дорівнює 200 000 тис. грн.;

2. всі матеріали, які надійшли на виробництво, включені до виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції;

3. інші види затрат були відсутні.

Порівняння результатів розрахунків фактичної собівартості матеріалів, які надійшли на виробництво, свідчить про те, що розрахована за різними методами оцінка є різною, а послідовність в порядку її збільшення така:

• 149 000 грн.- за методом ФІФО;

• 149 642,98 грн.- за методом середньозваженої собівартості (систематичний варіант);

• 150 025,81грн. -за методом середньозваженої собівартості (періодичний варіант);

• 150 800 грн.- за методом ЛІФО.

Результати розрахунків дозволяють сформулювати висновок про те, що в умовах інфляції, з точки зору оцінки фінансового стану та привабливості для інвесторів, метод ФІФО є найбільш прийнятним порівняно з рештою розглянутих методів, однак з точки зору оподаткування для підприємств - найменш вигідним.

Якщо порівнювати методи з точки зору реального стану підприємства, то найбільш точним із них є систематичний варіант методу середньозваженої собівартості.

Основною перевагою методу середньозваженої собівартості (періодичний варіант) є простота розрахунку.

Отже, використання різноманітних методів дозволяє досягти різних цілей, тому основними принципами вибору того чи іншого методу для оцінки виробничих запасів повинні стати:

• порівняння співвідношення затрати/вигода;

• відповідність методу поставленим цілям.

В зарубіжній практиці крім наведених методів оцінки матеріалів використовуються такі методи, як ХІФО, ЛОФО, НІФО та інші, які в Україні не одержали поширення.

Отже, метод оцінки матеріалів, використаних на виробництво, повинен стати об’єктом особливої уваги менеджерів та повинен бути відображений в обліковій політиці підприємства.

Облік використання виробничих запасів починається з моменту їх відпуску в виробництво, тобто з моменту їх видача зі складу або з цехової комори безпосередньо на виробничі ділянки. Разом з тим відпуск матеріалів на склади (в комори цеху) розглядається як внутрішнє переміщення.

Відпуск матеріалів зі складів здійснюється лише особам, які мають право на одержання матеріалів, відповідно до встановленого порядку відпуску запасів у виробництво зі складу цеху підприємства.

Важливою передумовою раціонального обліку використання матеріалів в процесі виробництва є своєчасне та якісне їх документальне оформлення. Документальне оформлення операцій, яке стосується використання матеріалів, є одним з найважливіших завдань системи обліку.

Для обліку використання матеріалів в процесі виробництва використовуються різні види первинних документів (табл. 4.9).

Таблиця 4.9

Первинні документи для обліку використаних матеріалів

Відпуск здійснюється в межах попередньо затверджених лімітів, які розробляються у відділі (бюро) нормування матеріальних ресурсів на основі затвердженої керівником виробничої програми та нормативів затрат на одиницю продукції (робіт, послуг). Лімітно-забірну карту виписує плановий відділ або відділ постачання, як правило, терміном на один місяць. В лімітно-забірних картах міститься така інформація: номер складу, який відпускає матеріал; цех отримувач; шифр затрат; номенклатурний номер і найменування матеріалу, який відпускається на виробництво; вид операції, одиниця виміру та ліміт використання матеріалу за місяць.

Лімітно-забірними картами, що відносяться до накопичувальних документів, оформлюють відпуск матеріалів, які систематично та регулярно використовуються в процесі виробництва. Один екземпляр лімітно-забірної карти до початку місяця передається до структурного підрозділу- споживача матеріалів, другий- до складу, який здійснює відпуск. Після кожного відпуску необхідної кількості матеріалів комірник в обох екземплярах лімітно-забірної картки проставляє дату видачі та кількість виданого матеріалу, а також підраховує залишок ліміту за даним номенклатурним номером. Представник структурного підрозділу ставить свій підпис про одержання матеріалу в карті, яка знаходиться на складі. В кінці місяця обидва екземпляра лімітно-забірної карти передають в бухгалтерію для відображення витрачання матеріалу на відповідних рахунках бухгалтерського обліку.

Незважаючи на те, що лімітно-забірні картки сприяють посиленню контроля за відпуском матеріалів зі складу в межах передбаченого ліміта та значному скороченню кількості разових документів (вимог), вони не забезпечують оперативного контролю за використанням матеріалів безпосередньо в процесі виробництва. Це пояснюється в першу чергу тим, що інформація про відпуск запасів надходить до органів управління з великим запізненням, що не сприяє оперативному її використанню. З цією метою використовують інші документи і методи.

З метою скорочення числа первинних документів там, де це можливо, відпуск матеріалів доцільно оформлювати безпосередньо в картках складського обліку. В даному випадку документи на відпуск матеріалів не оформлюються, а сама операція здійснюється на основі встановлених лімітів. Отримання матеріалів підтверджується підписом представника цеху- отримувача безпосередньо в картці складського обліку матеріалів.

На деяких підприємствах застосовують лімітні відомості, які виписуються на групу однорідних матеріалів, а іноді й на весь перелік матеріальних цінностей, необхідних для використання цехом. Їх використання сприяє скороченню кількості документації в бухгалтерії та відділі постачання, але одночасно збільшується трудомісткість при виписуванні оперативних документів - разових вимог- на підставі цих відомостей.

Відпуск матеріалів, які здійснюються разово протягом місяця, підлягає оформленню за допомогою вимог.

Для раціонального використання матеріальних цінностей будь-яке їх витрачання підлягає суворому контролю, для чого використовуються різні методи:

• метод сигнального документування;

• метод партіонного розкрою;

• інвентарний метод.

Метод сигнального документування- -це метод обліку матеріальних затрат, який використовується в випадку позапланових змін норм та перевищення ліміту споживання виробничих ресурсів.

Метод партіонного розкрою- це метод обліку матеріальних затрат, коли у виробництво поступає наперед визначена партія матеріалів, із якої шляхом розкрою, нарізки або штампування виготовляється одна або декілька деталей.

Інвентарний метод- це метод обліку матеріальних затрат, який грунтується на даних інвентаризації готової продукції та матеріалів на робочих місцях і в незавершеному виробництві.

Понаднормативний відпуск матеріалів оформлюється на основі сигнальних документів (з червоною лінією), що свідчить про перевитрачання конкретного виду матеріалу та є сигналом для прийняття відповідних заходів зі сторони керівництва.

Коли у виробництво поступає наперед визначена партія матеріалів, із якої шляхом розкрою, нарізки або штампування виготовляється одна або кілька деталей, використовують карти розкрою, які є основним первинним документом при використанні методу партіонного розкрою матеріалів. В карті розкрою відображається найменування й номенклатурний номер матеріалу, його технічна характеристика, фактичне та нормативне використання матеріалу, залишки матеріалу в натуральних і вартісних вимірниках, кількість нарізаних деталей, їх чиста вага, відхилення від норм та вказуються коди причин і винуватців виявлених відхилень.

Згідно з цим методом фактичне використання матеріалу розраховується як різниця одержаної та поверненої кількості матеріалу, а використання за нормою- як добуток кількості заготовок на норму витрачання. Відхилення від норм визначається порівнянням фактичного витрачання з нормативним.

Метод партіонного розкрою дозволяє визначити відхилення від норм витрачання кожної партії використаного матеріалу в розрізі кожного робочого місця, що сприяє оперативному виявленню відхилень.

В умовах серійного виробництва здійснюють подетально-операційний облік з використанням маршрутних листів, в яких відображається рух напівфабрикатів за операціями. Маршрутний лист є комбінованим первинним документом, який забезпечує контроль за рухом незавершеного виробництва та відображає проходження партії деталей за технологічним маршрутом.

Сутність інвентарного методу міститься в тому, що вкінці звітного періоду або конкретного терміну проводиться інвентаризація залишків невикористаних матеріалів в розрізі кожного робочого місця (цеху, дільниці, бригади). Відхилення виявляються не за окремими партіями матеріалів, а за окремими виконавцями, бригадами, цехами за зміну, добу, декаду, місяць.

Фактичне використання матеріальних цінностей на виробництво визначається за формулою:

Вф=Зм+Нм-Зк (4.2)

де

Вф- вартість матеріалів, фактично використана на виробництво;

Зм- залишок матеріалів на початок місяця, грн.;

Нм –вартість матеріалів, що надійшли протягом місяця;

Зк –залишок матеріалів на кінець місяця.

На основі даного методу проводять порівняння фактичного витрачання сировини й матеріалів за кожною калькуляційною групою з нормативним і виявляють відхилення від встановлених норм, які розподіляються на відповідні об’єкти обліку затрат пропорційно нормативним затратам. Виявлені відхилення є основою для визначення причин і відповідальних осіб за ці відхилення.

Для контролю за витрачанням матеріальних ресурсів матеріально відповідальні особи цеху періодично складають матеріальні звіти з відображенням окремим рядком відхилень від норм та виявленням причин, які привели до цих відхилень. Ця інформація є базою для прийняття необхідних заходів щодо встановлення та усунення недоліків в роботі і забезпечення економного та раціонального використання сировини й матеріалів.

Раціонально розроблена первинна документація для обліку використання матеріалів забезпечує отримання необхідної інформації для оперативного керівництва виробничим процесом та здійснення попереднього, поточного та послідуючого контролю за їх використанням.

Всі операції, пов’язані з рухом матеріалів, в першу чергу відображаються в складському обліку, який має важливе значення в системі бухгалтерського обліку підприємства. Тому працівники бухгалтерії повинні здійснювати систематичний контроль за правильним і своєчасним оформленням операцій, пов’язаних з використанням матеріалів, за відповідністю залишків матеріалів на складі даним поточного обліку, повинні здійснювати фактичні перевірки наявності матеріальних цінностей, а також порівнювати дані складського обліку з обліком в бухгалтерії.

Синтетичний облік матеріалів на підприємствах ведеться на рахунку 20 Виробничі запаси. До цього рахунку згідно з Планом рахунків на підприємстві можуть бути відкриті такі субрахунки:

201 сировина і матеріали;

202- купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

203 -паливо;

204- тара й тарні матеріали;

205- - матеріали, передані в переробку;

206- запасні частини;

207- інші матеріали.

Відповідно до вітчизняного законодавства підприємства можуть самостійно об’єднувати, вилучати або додатково вводити окремі рахунки. На субрахунку 201 підлягають обліку матеріали за фактичною собівартістю їх придбання або за обліковими цінами. Використання того чи іншого способу обліку матеріалів визначається підприємством самостійно й відображається в обліковій політиці підприємства.

Аналітичний облік руху запасів в розрізі окремих видів або однорідних груп ведеться у відомості 5.1 аналітичного обліку запасів за відповідним синтетичним рахунком.

Слід розрізняти внутрішнє переміщення матеріалів і фактичне їх споживання на виробничі потреби. До внутрішнього переміщення відноситься рух матеріалів зі складу на склад, повернення матеріалів на склад, відпуск матеріалів на інші склади з цехів або з центральних складів у ціхові комори але таке переміщення не ідноситься до фактичного використання матеріалів. Основою для списання матеріалів на затрати виробництва є належним чином оформлені первинні документи.

Вартість фактично використаних матеріальних цінностей на виробництво визначається за формулою:

Вф=Зм+Нм-Вп-Зк (4.3)

де

Вф- вартість матеріалів, фактично використана на виробництво;

Зм- залишок матеріалів на початок місяця, грн.;

Нм –вартість матеріалів, що надійшли протягом місяця;

Вп- внутрішнє переміщення матеріалів протягом місяця;

Зк –залишок матеріалів на кінець місяця.

Фактичне витрачання матеріалів на кожну одиницю продукції визначається шляхом їх розподілу пропорційно нормам затрат на одиницю продукції.

Важливою передумовою раціонального використання матеріальних ресурсів є ефективний контроль за наявністю, рухом та використанням матеріальних цінностей.

Забезпечення виробничого процесу матеріалами може здійснюватись екстенсивним (придбання надмірної кількості матеріалу- “про запас”) або інтенсивним шляхом (більш економне використання матеріалів). Однак екстенсивний шлях є для підприємства небезпечним, так як вилучення значних коштів із обороту на придбання матеріальних цінностей негативно впливає на фінансовий стан підприємства. З іншої сторони, виникнення непередбачених ситуацій вимагає створення “страхових” запасів на випадок будь-яких форс-мажорних обставин.

Списання вартості, використаних на виробництво матеріалів відображається таким бухгалтерським записом:

Д-т 23 Виробництво

К-т 201 Сировина і матеріали.

Від вартості матеріальних цінностей, що включаються до собівартості продукції, віднімається вартість зворотніх відходів.

Облік та документальне оформлення витрачання купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, енергії здійснюється аналогічно обліку сировини й матеріалів у розрізі виробництв, цехів і об’єктів калькуляції, а в самих об’єктах- за статтями калькуляції й видами матеріальних цінностей в натуральному та вартісному виразах за фактичною собівартістю.

Для обліку затрат діяльності та відображення кредитових оборотів на рахунках обліку матеріалів застосовують у вітчизняному обліку Журнал 5 або 5 А і Відомість 5.1 обліку руху запасів.

Суми внутрішнього обороту (надходження, видатки) виробничих запасів (від однієї матеріально відповідальної особи до іншої, зі складу в цех, з цеху в інший цех або на склад) за місяць виділяються окремими сумами і мають бути рівними між собою. Внутрішній оборот відображається у Відомості 5.1 обліку руху запасів.

Облік прямих трудових затрат. Важливим елементом собівартості продукції є прямі трудові затрати. До прямих трудових затрат відноситься заробітна плата основних виробничих робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції.

Заробітна плата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовою угодою власник або уповноважений ним орган (особа) повинна виплатити працівникові згідно з якістю та кількістю виконаної ним роботи.

Важливим показником, що підлягає обліку при нарахуванні заробітної плати є кількість виготовленої продукції (облік виробітку), для цього використовується декілька методів:

• інвентарний- це метод, при якому облік виробітку здійснюється за кінцевою виробничою операцією бригади з урахуванням залишків деталей на початок і кінець звітного періоду. Використовується метод переважно в умовах масового та крупносерійного виробництв на поточних лініях, з нестабільними запасами деталей в незавершеному виробництві, неоднаковим виробітком на окремх проміжних операціях;

• за кінцевою виробничою операцією- при цьому виробіток визначається за кількістю продукції, яка пройшла кінцеву виробничу операцію; метод характерний для виробництв, на яких відсутні або стабільні міжопераційні залишки незавершеного виробництва (при цьому виробіток на кінцевій операції відповідає виробітку на будь-якій проміжній операції); цей метод характерний для виробництв з регламентованим ритмом, який дозволяє визначити виробіток всіх робітників (бригадна форма оплати праці);

• за кожною виробничою операцією- при цьому облік виробітку здійснюєься за кожним робочим місцем, для яких характерне виготовлення різних виробів; метод поширений в умовах серійного або масового виробницв;

• розрахунковим методом- характерний для виробництв, для яких неможливо використати жоден із попередньо перелічених методів.

Важливим елементом нарахування заробітної плати є облік особового складу працівників, який включає кількість працівників в цілому по підприємству та за окремими структурними підрозділами. Облік особового складу працівників підприємства ведеться у відділі кадрів. До особового складу працівників включається кількість промислово-виробничого персоналу (робітники, керівники, спеціалісти) та непромисловий персонал. Зміни в особовому складі працівників відображаються в наказах та розпорядженнях по підприємству.

Найбільш поширеними способами контролю за використанням робочого часу є такі основні способи:

• жетонний- за допомогою табельних жетонів;

• картковий- за допомогою контрольного годинника;

• пропускний- на основі сдавання та видачі пропусків;

• рапортно-відомчий- на основі використання рапорта або табельних відомостей керівника;

• за допомогою контрольно- пропускних засобів.

З метою стимулювання ефективності виконання робіт необхідно дотримуватись тісного зв’язку між величиною матеріальної винагороди та досягнутими результатами.

На підприємствах використовують дві основні форми оплати праці: відрядну та погодинну.

Згідно відрядної форми оплати праці передбачено оплату виконаних робіт здійснювати згідно з кількістю та якістю виготовленої продукції за відрядними розцінками.

При погодинній формі оплата праці здійснюється за кількість відпрацьованого часу з урахуванням кваліфікації працівника незалежно від кількості виконаних робіт.

Погодинна форма оплати праці поділяється на дві системи: просту погодинну та погодинно-преміальну.

Проста погодинна система оплати праці передбачає виплату заробітної плати залежно від кількості відпрацьованого часу й кваліфікації робітника. Заробітна плати при цьому розраховується як добуток тарифної ставки відповідного розряду на кількість відпрацьованих годин.

Погодинно-преміальна система оплати праці передбачає виплату заробітної плати, яка включає крім ставки (окладу) виплату премії за своєчасне та якісне виконання робіт. Така система оплати праці використовується для підвищення матеріальної зацікавленості працівників, які знаходяться на погодинній оплаті праці.

Відрядна форма оплати праці поділяється на такі системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна та акордна.

Пряма відрядна система оплати праці передбачає нарахування заробітної плати в залежності від кількості та якості виконаних робіт (продукції, послуг) на основі відрядних розцінок за одиницю продукції, встановлених відповідно до кваліфікації.

При відрядно-преміальній системі заробітна плата нараховується за прямими відрядними розцінками, крім того, передбачена премія за виконання та перевиконання встановлених норм і за досягнення конкретних якісних показників.

Відрядно-прогресивна система оплати передбачає нарахування за прямими відрядними розцінками, а понад встановлених норм та нормативів- за підвищеними розцінками.

При акордній системі заробітна плата нараховується не за кожний виріб чи операцію, а за весь обсяг робіт. Загальна вартість виконаних робіт визначається на основі норм часу (виробітку) та розцінок. Як правило, при акордній системі передбачена премія за скорочення термінів виконання акордних завдань.

Відповідно до статті 2 Закону України від 24.03.95 р. № 108-95-ВР “Про оплату праці”, зі змінами та доповненнями, затрати на оплату праці складаються з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

До затрат на виплату основної заробітної плати належать:

заробітна плата, нарахована за виконану роботу (відпрацьований час) відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві.

До затрат на виплату додаткової заробітної плати належать:

• надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;

• премії та заохочення робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати;

• гарантійні та компенсаційні виплати;

• оплата відпусток;

• оплата іншого невідпрацьованого часу;

• інші затрати на оплату праці.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми. Зазначені виплати відносяться до наднормативних виробничих затрат.

Для нарахування заробітної плати робітникам з погодинною оплатою праці використовують відомості про посадові оклади; про присвоєні розряди, а також дані табельного обліку відпрацьованого ними часу за відповідний звітний період.

Для нарахування заробітної плати робітникам, яким встановлена відрядна оплата праці, необхідні дані про їх виробіток на основі розцінок за виконані роботи. Для нарахування заробітної плати використовують різноманітні первинні документи залежно від типів виробницв (індивідуального, серійного або масового).

Так, в індивідуальних виробництвах для обліку праці, виробітку та заробітної плати робітника- відрядника використовують наряд.

У серійних виробництвах застосовують маршрутний лист об’єднаний зі змінним рапортом, виписаний на відповідну партію продукції та в якому відображається весь шлях її обробки у даному цеху. У маршрутному листі відображаються всі операції обробки від початку до кінця, за яким можна встановити весь фактичний технологічний процес.

Основна відмінність маршрутного листа від наряда полягає в тому, що наряд виписується на одного робітника (або бригаду), що виконує відповідну операцію, а маршрутний лист- на весь обсяг робіт (на всі операції), виконану різними робітниками відповідної партії продукції.

В умовах масового виробництва, як правило, використовують змінні рапорти без маршрутного листа або карти, до яких вноситься виробіток робітників. Це пояснюється тим, що в масовому виробництві за кожним робітником закріплюється конкретна операція, яка протягом тривалого періоду не змінюється.

До первинних документів для нарахування доплат робітнику-відряднику відносяться: листи на доплату (у випадку наявності відхилень від встановленого технологічного процесу), листи простоїв (не з вини робітників), акт про брак, табель (для відображення понаднормативної роботи кожного робітника та роботи в нічний час).

До первинних документів заноситься така інформація: прізвища виконавців; їх табельні номери; місце виконання робіт (цех, відділ); найменування роботи; кількість і якість виконаної роботи; розцінка за одиницю роботи; норматив часу за одиницю роботи й на весь обсяг робіт; фактичне витрачання часу на весь обсяг виконаної роботи; об’єкт обліку затрат, на який повинна бути віднесена заробітна плата за даним документом (стаття затрат, виріб, замовлення).

До типових форм первинного обліку особового складу та використання робочого часу відносяться:

- наказ (розпорядження) про приймання на роботу (ф. № П-1);

- особова картка (ф. № П-2);

- особова картка спеціаліста з вищою освітою, який виконує науково-дослідні, проектно-конструкторські і технологічні роботи (ф. № П-4);

- наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу (ф. № П-5);

- наказ (розпорядження) про надання відпустки (ф. № П-6);

- список про надання відпустки (ф. № П-7);

-наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) (ф. № П-8);

- книга обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них (ф. № П-9);

- книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (ф. № П-10);

- акт на списання бланків трудових книжок або вкладишів до них (ф. № П-11);

- табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати (ф. № П-12, № П- 13);

- табель обліку використання робочого часу (ф. № П-14);

- список осіб, які працювали в надурочний час (ф. № П-15);

- листок обліку простоїв (ф. № П-16).

До типових форм з обліку розрахунків з робітниками та службовцями із заробітної плати відносяться:

- розрахунково-платіжна відомість (ф. № П-49);

- розрахункова відомість (ф. № П-51);

- платіжна відомість (ф. № П-53);

- особовий рахунок (ф. № П-54; № 54а);

- накопичувальна картка обліку виробітку (ф. № П-56).

Наведені уніфіковані форми первинної документації поширюються на юридичні особи всіх форм власності.

Віднесення трудових витрат на собівартість продукції відображається таким записом:

Д-т 23 Виробництво

К-т 66 Розрахунки з оплати праці.

Одночасно за встановленими законодавством нормативами здійснюються нарахування в фонди соціального страхування від основної заробітної плати. Синтетичний облік розрахунків з органами соціального страхування ведеться на рахунку 65 Розрахунки за страхуванням в розрізі таких субрахунків:

1. відрахування на обов’язкове державне пенсійне забезпечення;

2. відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (страхування на випадок безробіття);

3. відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та затратами, зумовленими народженням та похованням;

4) відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (соціальне страхування від нещасного випадку).

При здійсненні відрахувань в фонди соціального страхування в синтетичному обліку проводять такі записи:

Д-т 23, 24, 25 К-т 651 Відрахування на обов’язкове державне пенсійне забезпечення;

Д-т 23, 24, 25 К-т 652 Відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

Д-т 23, 24, 25 К-т 653 Відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

Д-т 23, 24, 25 К-т 654 Відрахування на соціальне страхування від нещасного випадку.

Аналогічно прямим матеріальним затратам, дані синтетичного та аналітичного обліку затрат на оплату праці та відрахувань на соціальні заходи відображаються в Журналі 5 або 5А і Відомості 5.1.

Інші прямі затрати. Крім матеріальних і трудових затрат, до складу прямих відносяться інші прямі затрати, які безпосередньо можна віднести на об’єкт затрат (продукцію, роботи, послуги). Наприклад, вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, робіт і послуг виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій; палива та електроенергії на технологічні цілі. До інших прямих затрат відносяться також втрати від браку, пояснюється це тим, що брак завжди пов’язаний з конкретним видом продукції.

Для переважної більшості підприємств до прямих виробничих затрат відносяться лише прямі матеріальні та трудові затрати.