Вихідна дані для вирішення завдання

Основні показники діяльності	Процес 1	Процес 2	Процес 3
Обсяг виробництва, т	1 000	800	600
Додані затрати, грн.	20 000	24 000	42 000

Вартість сировини й матеріалів на одиницю продукції склала 20 грн. Адміністративні затрати та затрати на збут за звітний період дорівнюють

1 500 грн., а обсяг реалізації - 500 т.

Розрахуємо величину собівартості одиниці продукції, для чого використаємо формулу (3.5 ):

С= 20+ 20 000/1 000+ 24 000/ 800+ 42 000/600+ 15 000/500=

=20+20+ 30+ 70+ 30=170 (грн.).

За допомогою наведеного прикладу наочно можна побачити як відбувається збільшення затрат за переділами та послідовність зростання собівартості одиниці продукції.

Так, в кінці першого переділу собівартість одиниці продукції складає 20+ 20= 40 грн. Виконання додаткових операцій на другому переділі додатково збільшили собівартість до 70 (50+ 30)= грн./т.

Виконання операцій на третьому переділі ще більше збільшили затрати до 140 (70 + 70)= грн./т.

Віднесення додаткової суми адміністративних затрат і затрат на збут до собівартості продукції дозволяє визначити повну собівартість одиниці продукції, яка складає 170 (140+ 30)= грн./т.

На основі наведених даних можна визначити вартість напівфабрикатів виготовлених за звітний період на 1-му, 2-му та 3-му процесах:

1. 1000 х 40= 40 000 грн.

2. 800 х 70= 56 000 грн.

3. 600 х 140= 84 000 грн.

Вартість запасів незавершеного виробництва за кожним із переділів відповідно складуть:

1. 200 х 40= 8 000 грн.

2. 200 х 70= 1 400 грн.

Запаси готової нереалізованої продукції дорівнюватимуть:

17 000 (100 х170) грн.

Як видно із прикладу весь обсяг незавершеного виробництва був оцінений на основі середної собівартості одиниці продукції. Однак в практичній діяльності ситуація значно ускладнюється, тому що виробничий процес є безперервним, а отже одночасно присутні зразки продукції з різним ступенем готовності, що ускладнює калькулювання її собівартості.

Для переведення продукції різного ступеня готовності в умовно закінчені обробкою види, використовують поняття умовної одиниці.

Умовна одиниця характеризується як набір затрат, необхідних для виробництва однієї закінченої обробкою фізичної одиниці продукції. Це означає, що якщо ступінь готовності незавершеного виробництва в кількості 600 шт. фізичних одиниць дорівнює 50%, то кількість умовних одиниць відповідно складе 300 (600х 0,50) шт. або якщо над 75 одиницями продукції виконано 1/3 операцій, то кількість умовних одиниць складає 25 (75 х1/3) шт. Отже, для обчислення умовного випуску продукції необхідно врахувати кількість та ступінь, незавершених обробкою одиниць продукції.

Умовна одиниця включає суму затрат на сировину й основні матеріали, на оплату праці основних виробничих робітників і вартість загальновиробничих затрат (або сукупність затрат на сировину та матеріали і доданих затрат).

Для обчислення загальної кількості умовної готової продукції використовують такі показники:

1) кількість продукції розпочатої й повністю закінченої протягом звітного періоду;

2) кількість незавершеної обробкою продукції (незавершене виробництво) на початок звітного періоду;

3) кількість незавершеної обробкою продукції (незавершене виробництво) на кінець звітного періоду.

При використанні попроцесного методу калькулювання собівартості продукції припускаються, що:

• прямі матеріальна затрати здійснюються в момент запуску продукції в виробництво;

• прямі трудові затрати і загальновиробничі затрати (додані затрати) розподіляються рівномірно протягом всього виробничого циклу.

Отже, кількість умовних одиниць продукції розрахованих на основі матеріальних затрат і кількість умовних одиниць, розрахованих на основі доданих затрат не співпадає.

При попроцесному методі калькулювання використовується метод середньої собівартості або FIFO. За умови використання методу середньозваженої собівартості всі затрати накопичені на рахунку Виробництво (вартість незавершеного виробництва на початок періоду + затрати за звітний період) відносяться на кількість умовних одиниць продукції.

При використанні методу FIFO передбачається, що спочатку будуть закінчені обробкою вироби, які містяться в незавершеному виробництві, лише після цього надійдуть на виробництво нові вироби.

Метод FIFO більш складний порівняно з методом середньозваженої собівартості, але він забезпечує одержання більш точних результатів. Розглянемо приклад попроцесного калькулювання з використанням методу FIFO.

Приклад 3.7. Для спрощення розрахунків припустимо, що виробничий процес відбувається в одному цеху. Вихідні дані наведемо в табл. 3.5.

Таблиця 3.5.